На сьогодні, гадаю, всі ми вже знаємо, що Джуліан Ассандж, засновник WikiLeaks, має великі амбіції. Серед них – кінець американського правління, яким ми його знаємо. На своєму веб-сайті він змальовує витік американських дипломатичних депеш у драматичних і зловісних кольорах, пробуджуючи втрачені ідеали Джорджа Вашингтона й стверджуючи, що депеші демонструють прірву між американською «публічною персоною і тим, що вона каже за зачиненими дверима». На жаль, каблограми не виправдовують обіцяного. Навпаки – як уже зазначали інші – вони показують, що американські дипломати ставлять загалом ті самі цілі приватно, що й публічно, хоч і вживають більш дошкульні вислови.

Однак каблограми теоретично мають порушити набагато серйозніші проблеми для тих урядів, які ставлять доволі відмінні цілі публічно та приватно. Наприклад, вони мають стривожити Владіміра Путіна, прем’єр-міністра Росії. В одній з них його країну названо «мафіозною державою». В іншій – американський посадовець звітує, що темні операції російської четвертої завбільшки нафтової компанії виконуються заради особистої вигоди Путіна. Ще в одній депеші зазначено, що російські представники сміються з намагань США заборонити продаж зброї у такі країни, як Іран, Судан, Сирія та Венесуела. Чому? «Росія надає значення… дипломатичним дверям, що їх відчиняє продаж зброї, заради нечесних вигод, які цей продаж приносить корумпованим високопосадовцям».

Каблограми мають також завдати клопоту Сільвіо Берлусконі, прем’єр-міністрові Італії, не в останню чергу через його стосунки з Путіним. В одній каблограмі з Рима зазначено, що «Берлусконі та його близькі друзі мають особисту чималу вигоду» від енергетичних угод із Росією, й зазначено, що особисті інтереси прем’єр-міністрів викривили зовнішню політику Італії: «Італійський уряд вкрай неоднозначно ставиться до енергетичних проектів, які допоможуть Європі урізноманітнити її енергетичний імпорт, і водночас підтримує інші проекти, які збільшать залежність Європи від російської енергії». В іншому місці Берлусконі описаний збентеженим, ексцентричним і виснаженим після нічної пиятики. У якийсь момент він засинає на зустрічі високого рівня.

Зрештою, люди, а не веб-сайти роблять революції. Чи може така інформація, випущена поза контекстом національних ЗМІ або внутрішнього кримінального розслідування, насправді вплинути на Путіна чи Берлусконі в їхніх країнах? Чи можуть документи, опубліковані на (іронічно) таємному інтернет-сервері у Швейцарії, покласти край російському чи італійському правлінню, яким ми його знаємо?

В Італії з цими історіями безперечно знайомі: Corriere della Serra, офіційна італійська газета, надрукувала і проаналізувала каблограми, які згодом обговорювали навіть у тій половині італійських ЗМІ, які належать Берлусконі. Проте прем’єр-міністр мав проблеми в кожному разі – його коаліція розпадається і може зникнути цього місяця. До того ж італійці «не надто» шоковані каблограмами, італійський журналіст Беппе Северніні сказав мені: «Більшість людей вважають, що політики в’ють гнізда для себе самих». Через брак політичної культури, що породжує відразу до корупції, через брак обвинувачів це просто один із багатьох сенсаційних скандалів. Берлусконі співпрацює з Путіним? То й що, він співпрацює й з багатьма іншими.

У Росії немає національних ЗМІ, які б обговорювали твердження на WikiLeaks. Того дня, коли прозвучали заяви про «мафіозну державу», головний державний телеканал передавав, що в Москві замерзла річка, що на російських туристів у Єгипті нападають акули і що в Сполучених Штатах п’яні водії вантажівок перевозять ядерну зброю. Російські представники відкинули заяви як нісенітниці, зазначивши, що не мають зв’язку з американськими дипломатами в Москві. Путін дружить із Берлусконі? Ніхто про це нічого не знає.

Якби ці твердження прозвучали від російських політиків у Росії – чи італійських обвинувачів в Італії, – то реакція в Росії, можливо, була б інакшою. Самі по собі ці каблограми нічого як слід не доводять. Дипломати передали заяви, але не обов’язково підкріпили їх документами чи чимось подібним. Щоб історії про Берлусконі та Путіна мали реальний вплив, хтось – журналіст чи опозиційний лідер – мав би попрацювати над ними, провести розслідування і зробити копії. А тоді хтось інший мав би залучити чинні інституції – чи заснувати нові, – які б звинуватили, протистояли чи зняли національного лідера. Проте якщо антикорупційні закони не виконуються, якщо судова система не працює, якщо виборці не мають жодного виходу для свого невдоволення – коли вони навіть не можуть витурити ледарів геть – тоді каблограми мають не більший ефект, ніж плітки на вечірці.

На жаль для Ассанджа та його революційних поплічників, загадкові шматки інформації без наративу, з яким їх поєднати, і без політичної системи, спроможної діяти за ними, марні. «Витік» без контексту не має жодного значення. Попри весь галас, насправді на «Твіттері» ніколи не було революції – активність в Інтернеті не така ефективна, як активність у реальному житті, – і малоймовірно, що так само у щось швидко розгорнеться революція на WikiLeaks.

Оригiнал матерiалу:
http://www.washingtonpost.com/