Пророкування міжнародної неістотності Європи в майбутньому стало такою самою поширеною справою, як і висміювання необачності Брюсселя.

Насправді загальновизнано, що за кілька коротких десятиліть значення європейських економік у світі зменшиться наполовину порівняно з нинішнім. Більш того, останніми роками щораз важче знайти рішення Європейського Союзу, яке було б вартим оплесків. Європейський проект нині більше схожий на програму працевлаштування для професійного середнього класу субконтиненту, аніж на ідеал, що запалює надію та надихає людей.

Нездатність ефективно впоратися з економічною кризою – це лише симптом глибших проблем. Чому Європа страждає від найболючіших і тривалих наслідків світового фінансового краху?

Тепер криза в Ірландії та її можливе поширення на інші слабкі економіки Європи породжує ще більший песимізм. «Зараз мені найбільше спадає на думку, – пише Ґідеон Рахман у The Financial Times, – що єдина валюта зрештою обвалиться – і вбивцею євро буде Німеччина». Він вважає, що наступна фінансова криза та відповідні витрати через неї виснажать терпіння Німеччини. Що вона до того часу вже може позбутися відчуття історичного обов’язку «будувати Європу».

Колапс європейської грошової системи може стати незносним ударом по європейській єдності. Те, що це буде погано для Європи, – очевидно.

Менш очевидно, що світ без впливової та об’єднаної Європи – це гірший світ для кожного. Європа випромінює цінності та стандарти однаково потрібні, як і рідкісні у сучасному світі. Занепад старої економіки та політики субконтиненту применшить її позитивний вплив на інших.

Ми знаємо про нинішнє заперечення війни в Європі – наслідок її двох жахливих конфліктів у ХХ столітті. І ми також знаємо, як презирливо ставляться до європейського пацифізму ті, хто плутає відразу до війни зі слабкістю. Але світ із субконтинентом, який надає перевагу помилкам у намаганні уникнути війни, кращий за світ, де охочі до зброї наддержави не бояться помилитися, коли вирішують починати «превентивні війни».

Якщо уряд в Азії, Африці або Латинській Америці починає порушувати права людини, «зникати» політичних опонентів та ув’язнювати журналістів, кого ви чекаєте з гучним голосом у міжнародній спільноті? Китайську комуністичну партію? Путінську Росію? Чи Європу?

Поки в останнє десятиліття Сполучені Штати пасивно терпіли масовий перехід статків від своїх найбідніших до найбагатших громадян і поки Росія з Китаєм вітали нові олігархії, що накопичили неймовірні багатства, Європа не втратила своєї глибокої відрази до нерівності.

Чому ви надаєте перевагу: світові, де 5% населення володіє 95% достатку, а решта залишаються бідними та обділеними, чи світові, керованому величезним, зростаючим та політично могутнім середнім класом? Європа досі намагається втілити цей другий сценарій.

Система соціального забезпечення в Європі надмірно щедра. Багато країн уже не можуть собі такого дозволити. Але модель, в якій мільйони людей не можуть отримати медичне обслуговування чи приречені на злидні через кілька місяців після втрати роботи або через старість та немічність, може так само бути нестійкою у довготерміновій перспективі.

Європейська допомога на розвиток бідніших країн часто неефективна, але участь Європи у гуманітарних проектах має небагато рівних. У той час як повсюди процвітає релігійний екстремізм, сварячи держави й суспільства, європейська відданість секуляризму і толерантне ставлення до всіх релігій залишаються глибоко вкоріненими там, де колись був найродючіший ґрунт для релігійних воєн.

Глобалізація швидко поширює проблеми, розв’язання яких вимагає узгоджених дій від кількох країн, які працюють разом.

Європейський експеримент спільного уряду – найамбітніший із будь-коли проведених. Його провал змусить багатьох викинути з голови таку ідею та відмовитися повторювати щось схоже у майбутньому. Втрата дорогоцінного часу на пошук шляхів координації різних держав – це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити у час, коли надто багато всесвітніх викликів вимагають рішучої та негайної багатосторонньої реакції.

Я не знаю, чи переживе гордий проект європейської інтеграції неймовірні випробування, перед якими наразі опинився. Але я знаю, що якщо він зазнає поразки, цілий світ розплачуватиметься за наслідки.

Мойзес Наїм – старший науковий співробітник Фонду міжнародного миру Карнегі, був міністром торгівлі та промисловості Венесуели на початку 1990-х.

Оригiнал матерiалу:
http://www.nytimes.com/