Схоже, суспільство потрохи починає тверезіти після бурхливого свята народного волевиявлення. Тому саме час підбити перші підсумки президентської виборчої кампанії. Якщо „рейтингоносці”, попри апатію та розчарування людей, все ж таки отримали свої омріяні відсотки, то варто замислитися, що тепер отримають люди? Досвід підказує, що простий виборець після чергового свята отримає лише ... головний біль від чергового політичного протистояння. Ну і, звісно, розчарування та невиправдані надії.

Проте з уроку виборів-2010 можна зробити кілька серйозних висновків. По-перше, влада дедалі більше віддаляється від народу. Більшість політиків взяла за сумне правило спілкування з народом через „блакитні екрани”, комп’ютерні монітори і вуличні біл-борди. При цьому особисті зустрічі стали рідкісним, майже екзотичним, явищем у тактиках ведення передвиборчої агітації.

По-друге, гроші стають дедалі важливішим фактором здійснення електорального вибору. Люди все масовіше починають голосувати не за програми, ідеї та пропозиції політиків, а за гроші або їх обіцянку у вигляді передвиборчого популізму. Проте згадані проблеми, безумовно, заслуговують на детальніший аналіз.

Віртуальна реальність, або „вибори по телевізору”

На відміну від усіх попередніх, президентські вибори-2010 проходили в умовах майже повної відсутності прямих контактів кандидатів із „пересічними українцями”. Якщо раніше політики вважали за необхідне влаштовувати тури по країні, а в окремих регіонах з людьми працювали довірені особи, то цього разу спілкування з „електоратом” було скасоване як „не царська справа”. Очевидно, псевдоеліта давно і переконано ставилася до народу за принципом „ми – щось одне, а ви – щось інше”. Зараз цей принцип був реалізований на практиці.

„Рейтингоносці” майже відмовилися від передвиборчих турів по Україні, передоручивши це своїм VIP-агітаторам. За Тимошенко країною їздив переважно „співочий ескорт” кандидатки. Щоправда Юлія Володимирівна все ж робила нечисленні візити в обласні центри як Прем’єр-міністр. Цей спосіб агітації був закамуфльований під „робочі поїздки” регіонами керівниці уряду.

У свою чергу Віктор Янукович, який любить вихвалятися тим, що по дві години на день грає у гольф, так і не знайшов у собі сили хоча б тимчасово відмовитися від звичного барського способу життя заради спілкування з людьми. Окрім Таїсії Повалій, за нього на місцях агітували його речники на чолі з Ганною Герман. Сам же Віктор Федорович спромігся лише на п’ятничні ефіри на „Інтері”.

Утім, у своєму небажанні бачити „пересічних українців” і розмовляти з ними напряму штаби „рейтингоносців” пішли ще далі за своїх кандидатів. І у Тимошенко, і в Януковича майже повністю відмовилися від використання наметів, у яких би агітатори вели роз’яснювальну роботу з перехожими. Принаймні за підрахунками рекламістів, цього разу таких наметів було у 7-8 разів менше, ніж на попередніх кампаніях. Не було і агітації „від дверей до дверей”. Свою пропагандистську „макулатуру” штабісти, як правило, залишали у поштових скриньках, звідки вона досить швидко переміщувалася у смітники.

Отже, маємо те, що маємо... Кандидати окремо – виборці окремо. Життя політиків навіть під час виборів перестало перетинатися із життям простих громадян. Це доконаний факт. І все ж образливо, що псевдоеліта має народ за „мух”...

Демократія, побудована на бідності

Демократія – це, передусім, суспільство вільних та самодостатніх громадян, які свідомо і самостійно обирають владу. Проте вільними і свідомими можуть бути лише матеріально забезпечені люди. Бідне суспільство завжди прагнутиме від кандидатів на будь-яких виборах матеріальної подачки. Президентська кампанія наочно продемонструвала, що в Україні голоси виборців купуються, а не завойовуються.

Причому купівля може бути двох видів: прямий підкуп виборців за гроші або безоплатне надання певних послуг та „підкуп” виборців соціал-популістськими передвиборчими обіцянками. Про прямий підкуп говорити не будемо, адже поки що немає фактів, підтверджених у судовому порядку. Втім, до судів кандидати і не звертатимуться: „обробка електорату” все одно сприймається „рейтингоносцями” як норма. Можна хіба що згадати про новорічні подарункові набори як від Юлії Тимошенко, так і від Віктора Януковича. За виборчим законодавством, роздача подарунків – це також форма підкупу виборців. Проте і це майже неможливо довести в суді.

А от на „підкупі” обіцянками можна зупинитися дещо докладніше. У програмах обох кандидатів, що вийшли у другий тур були повністю відсутні пропозиції системного реформування економіки, ініціативи для стабілізації та підвищення ефективності владної вертикалі, плани забезпечення реальними повноваженнями органів місцевого самоврядування. Навпаки, програми „рейтингоносців” були наповнені популістськими обіцянками. Юлія Тимошенко „грозилася” надати людям право вільно звертатися до судів для оскарження дій чиновників, вочевидь забувши що це вже закріплено у Конституції. Ще Юлія Володимирівна обіцяла виховати „освічену націю” та зростити „здоровий народ”. Деталі цього беззмістовного соціал-популізму цілком можна опустити. Словом, прем’єрка пропонувала виборцям мир, злагоду і „соціальну гармонію” а-ля „стабільність і добробут” від Партії регіонів-2006.

„Регіональний” кандидат Віктор Янукович у ранзі опозиціонера мав більшу свободу для роздачі обіцянок. Тому все дійшло до абсурду. Крім „антикризових” продуктового і медичного кошиків, пенсій, „вищих за прожитковий мінімум”, „якісної освіти” і „гарантованої роботи”, Віктор Федорович обіцяв довести чисельність українців до 50 мільйонів. Задля цього головний „регіонал” збирався збільшити допомогу при народженні дитини до 100 тисяч гривень. Якщо Янукович раптом надумає цю обіцянку виконувати (не дивуйтеся, це просто жарт!), то на допомогу молодим сім’ям йому доведеться витратити не тільки весь Державний бюджет, а й левову частку накопичень спонсора „регіоналів” Рената Ахметова.

Фактично відносини кандидатів і виборців стали до межі матеріальними. Все відбувається за принципом „ти мені – я тобі”. Ви нам голоси – ми вам подарункові набори і солодкі обіцянки. Щоправда, будуючи відносини з народом за такими принципами, псевдоеліта дуже ризикує. Адже люди, які сьогодні ще задовольняються обіцянками, завтра не братимуть навіть подарунків, вимагаючи лише „живі” гроші. Втім, політики просто не здатні помітити цю загрозу. Її не видно ані з тонованих вікон броньованих „мерседесів”, ані з теплих телевізійних студій, ані з високих владних кабінетів. А „ходити в народ” більшість кандидатів вважає справою, нижчою власної „гідності”... На шкоду собі ж.

Олексій Краснопьоров