За два роки прем’єрства Юлії Тимошенко в країні цілком могла виникнути нова наука – політична кардіологія. Адже лише таким чином можна дослідити і пояснити суто жіночу поведінку Юлії Володимирівни на чолі уряду і такий само суто жіночий відхід Тимошенко з керівної посади у Кабміні. Проте кардіо-епоха української політики, схоже, добігла кінця. Свідченням цьому є подвійний інфаркт біло-сердешних – поразка Юлії Володимирівни на президентських виборах і відставка очолюваного нею уряду. Тому саме час проаналізувати період „правління” Тимошенко та оцінити перспективи відновлення стабільності в країні за нової влади.

Не можна сказати, що поразка Тимошенко стала раптовою. Політики – це також живі істоти. У них такий же життєвий цикл, як у звичайних людей: тільки він не біологічний, а рейтинговий. Існує рейтингове народження, зростання, „старіння” і, нарешті, вмирання. Політичне „старіння” Тимошенко розпочалося з поразки її ставленика Турчинова на виборах мера столиці, продовжилося поразкою її блоку на виборах Тернопільської облради і нарешті логічно завершилося президентською поразкою.

Проте причини поступового згасання політичної зірки Юлії Володимирівни криються швидше не у політичних проблемах її блоку, а в економічних проблемах країни. Регіонали у численних інтерв’ю любили говорити, що Тимошенко потрібно боятися не Януковича, а кризи. Так воно і сталося. За два останніх роки чи то унаслідок кризи, чи то в результаті урядування Юлії Володимирівни стан української фінансової системи та реального сектору економіки погіршилися настільки, що тут не зарадить навіть кардіологія.

Лише протягом 2009 року Національний банк видав 28 млрд. гривень рефінансування і на 24 млрд. придбав цінних паперів в уряду. Це означає, що на валютний ринок було випущено понад 50 млрд. фактично емісійних (тобто надрукованих і не підкріплених виробленими товарами) грошей. Грошова політика НБУ стала однією з основних причин падіння курсу гривні та інфляції, яка за два останніх роки склала майже 30%.

Державні фінанси опинилися на межі технічного дефолту. Обсяги зобов’язань Державного казначейства у 15 разів перевищують залишки на зведеному казначейському рахунку. Поточні борги казначейства перед бюджетними установами складають 28,3 млрд грн, а залишок на рахунку – лише 2,4-2,5 млрд гривень. Галопуючими темпами зростає державний борг України, який 2009 році збільшився з 19,9% від валового внутрішнього продукту до 35,4% ВВП, повернувшись на рівень 2002 року. Якщо перейти до абсолютних цифр, то станом на 31 грудня 2009 року державний борг становив 301 млрд 512 млн гривень.

Не краща ситуація спостерігалася і у вітчизняній промисловості протягом усього 2009 року. Спад промислового виробництва в у 2009 році, за даними Держкомстату, досяг 34,1%. Загальний спад обсягів виробництва у видобувній промисловості – 21,4%, зокрема, у видобутку корисних копалин, окрім паливно-енергетичних, – 39,2%, у видобутку паливно-енергетичних корисних копалин – 8,6%. В обробній промисловості зниження виробництва у 2009 році зросло до 41,6%. У виробництві харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів зафіксовано зменшення на рівні 14,3%. У легкій промисловості зафіксували спад обсягів виробництва на рівні 38,4%: у текстильній промисловості і пошитті одягу, хутра і виробів з нього спад становив 42%, у виробництві шкіри, виробів з неї – 22,2%.

На цьому фоні Тимошенко не вдалося об’єднати навколо себе парламентську коаліцію для ухвалення ефективних антикризових законів. Подрібнений на численні групи впливу блок „Наша Україна – Народна самооборона” розділився на прихильників Віктора Ющенка (читайте, ненависників Тимошенко) і тих, хто, отримавши урядові посади, змушений був підтримувати політику Юлії Володимирівни. Як наслідок, абсолютна більшість парламентських рішень ухвалювалася за підтримки комуністів, які формально є ідейними противниками національно-патріотичного БЮТу. З більше ніж двох тисяч нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою, лише 130 були ухвалені силами коаліції. Отже, парламентська більшість „імені Тимошенко” існувала лише юридично, на папері, проте не працювала фактично, на ділі. Хоча мало хто сумнівається, що це не нормально. Адже коаліція має існувати не „у серцях” палких прихильників Тимошенко. Наявність ефективної парламентської більшості має бути видно у роботі.

Тому поразка Юлії Володимирівни на виборах і подальша відставка її уряду стала не забаганкою долі, а логічним наслідком ситуації в країні. Залишається лише одне питання: що ж далі? Інфаркт уже стався, проте пацієнтка (Україна, а не Тимошенко) ще жива і потребує реанімації. Необхідно створювати нову, ефективну коаліцію, яка буде спроможною приймати закони. Потрібно якнайшвидше сформувати уряд, здатний ухвалити збалансований та орієнтований на розв’язання соціальних проблем бюджет. І починати працювати для виведення країни з кризи. Не можна постійно жити у післявиборчій лихоманці. Тож сподіватимемося, що вона (влада) нарешті запрацює, а вони (прості громадяни) – відпочинуть. Адже врешті-решт країна має стати з коси на ноги.

Олексій Краснопьоров