Бюрократична машина нашої країни може вивести з себе навіть найбільш затятих та терплячих громадян. Ви тільки подумайте, для того, щоб отримати таку собі довідку чи написати заяву потрібно пройти як мінімум одну-дві інстанції, простояти в черзі, витратити свій час та гроші, і, якщо пощастить, потримати в руках іноді нікому не потрібний папірець. В Європі давно прийшли до того, що потрібно допомагати людям. Там уже працюють спрощені системи для реєстрації малого бізнесу, створено громадські приймальні для ефективної та швидкої допомоги малозабезпеченим громадянам, електронні бази даних, я вже не кажу про активну роботу громадських організацій, сотню тисяч соціальних програм та проектів для розвитку економіки, науки країни, грантів для молоді. А у нас, я сама була свідком того, як одній бабусі стало зле, коли на неї накричала працівниця районного відділу інвентаризаційного бюро, коли старенька поскаржилась, що їй важко щоразу добиратись в інший кінець міста і чи не може вона прийти і заплатити за послуги пізніше. На що отримала таку відповідь: «Як ви можете таке говорити?! Заплатите тоді, коли ми вам скажемо. І помилок не зробіть, а то як понаписують…»  Складається таке враження, що у наших вишах не навчають, як правильно пояснити, лояльно розказати та підказати громадянину, як заповнити заяву, які саме дані вписати в ту чи іншу графу. Звичайно, накричати, так, щоб у людини перехопило подих, набагато простіше.

Те ж саме можу сказати про працівників бібліотек нашої країни. Одного разу після того, як мене черговий раз принизили на очах десятків людей за незнання бібліотечного шифру (дійсно, мені не щодня доводиться заповнювати подібні бланки), накричали так, що мені хотілося провалитися крізь землю, у мене навіть виникло бажання створити захисну організацію проти хамства та невихованості бібліотекарів. Проте бажання залишилось тільки бажанням. На жаль, боротись із бюрократичним хамством не так то й легко. Ну, скажіть на милість, якщо тобі, як то кажуть, допекли і ти захотів поскаржитись, то куди звертатись? У нас же практично немає організацій, які б захистили від невихованості, негідного ставлення керівників та працівників державних структур. Двері «високих» кабінетів чомусь завжди зачинені. От і виходить, що доводиться громадянам і досі ходити по замкненому бюрократичному колу у пошуках вирішення власних проблем.

Ірина Лисак