„Баобаби, поки не виростуть, бувають зовсім маленькими”, – так визначав необхідність боротьби з проблемами ще у зародку Антуан де Сент-Екзюпері. Якщо „баобаби” вчасно не виполоти, вони розростаються до таких розмірів, що можуть розірвати невеличку планету Маленького Принца. Тут можна провести паралель з Україною: якщо проблеми молодої держави вчасно не вирішувати, вони посилюються, розвиваються і, зрештою, стають системними, вражаючи весь „організм” країни. В медицині системні захворювання людини називаються ревматичними. Вони вкрай складно лікуються, адже охоплюють цілі системи органів і викликають численні ускладнення. Проілюструвавши політичне життя медичними термінами, ми побачимо, що Україна має декілька серйозних „ревматичних хвороб”. Причому вони постійно поглиблюються і загострюються, адже за неповні 19 років незалежності ніхто серйозно не брався за їх „лікування”.

Продовжуючи ряд аналогій, можна порівняти три основних „хвороби” України з трьома казково-міфічними тваринами: Кентавром, Тягни-Штовхаєм і Змієм Гориничем. Від Кентавра, тобто напівлюдини-напівконя, ми маємо небезпечне зрощування влади і бізнесу. Їхнє поєднання поступово починає перетворюватися на бізнес на владі. Асоціації з Тягни-Штовхаєм, твариною з двома головами, повернутими у протилежні боки, викликає ментальний розкол суспільства, одна половина якого орієнтується на Схід, а друга – на Захід. Нарешті, так само, як Змій Горинич, верхівка української влади майже завжди мала декілька голів. До того ж ці голови часто ворогували одна з одною. Спробуємо поставити детальніший діагноз ревматичним хворобам України і виписати кілька рецептів їх лікування.

Владно-бізнесовий Кентавр

Девізом взаємовигідної співпраці влади і бізнесу в Україні могли б стати слова: „Ці очі ніколи не бачили, як ці руки крали”. Хоча підійде також надпис з родового герба італійської аристократичної сім’ї Медичі: „Гроші – для завоювання влади, влада – для захисту грошей”. Не секрет, що українські олігархи давно і системно фінансують виборчі кампанії більшості політичних сил і більшості кандидатів. Останні ж віддячують після перемоги лояльним ставленням до бізнесу і його власників. Найбільш поширеними схемами такої „вдячності” є продаж державного (або комунального) майна без конкурсу та за заниженими цінами, непрозоре відшкодування податку на додану вартість для „своїх”, створення умов для монополізації окремих галузей у руках близьких до влади олігархів. У що це виливається для держави, можна проілюструвати на прикладі відшкодування податку на додану вартість. Непрозорість цієї процедури призвела до того, що за підсумками 2009 року уряд заборгував експортерам понад 20 мільярдів гривень. Хоча із лояльними бізнес-структурами тоді розраховувалися вчасно і в повному обсязі.

Досвід показує, що вирішити проблему зрощення бізнесу і влади через декларування доходів чиновників або вимогу до держслужбовців відмовитися від комерційної діяльності неможливо. Задекларувати можна лише зарплату, продовжуючи при цьому жити в елітному будинку, їздити на дорогих автомобілях та одягатися в найпрестижніших магазинах. Припинення ж чиновниками комерційної діяльності взагалі є фікцією. Як правило, вся власність, яка приносить доходи, просто оформлюється на дружину, дітей або батьків, а держслужбовець продовжує контролювати свій бізнес, при цьому всіляко сприяючи своєю посадою його розвитку.

Тому для реального, а не декларативного, відділення бізнесу від влади слід реалізувати декілька ініціатив народників з цього приводу. По-перше, потрібно поставити під контроль не лише доходи, а й витрати чиновників. Тоді буде видно, на які кошти живуть високопоставлені особи і їхні родини та чи мають вони побічні заробітки. По-друге, необхідно зробити більш жорсткою відповідальність за корупційні дії, аж до визнання хабарництва державною зрадою. Загроза суворого, а головне невідворотного, покарання змусить держслужбовців відмовитися від спокуси допомагати бізнесменам за „вдячність”. Нарешті, має сформуватися суспільна позиція, яка б однозначно засуджувала хабарництво всюди – від сільської школи до уряду. Адже поки суспільство готове заплющувати очі на корупцію, можливості для неї все одно залишатимуться, попри будь-які державні заходи.

Східно-західний Тягни-Штовхай

Тут ми підходимо до ще однієї важливої теми – наявності програми розвитку країни, яка б об’єднувала народ. Поки що Україна живе у стані Тягни-Штовхая, коли одна голова дивиться в бік Євросоюзу і НАТО, а інша – в бік Росії. Мега-блокам вигідно підтримувати такий розкол, тому що це об’єднує навколо них виборців, які живуть нав’язаними їм цінностями. Крім того, ілюзія цивілізаційного вибору між Заходом і Сходом відволікає людей від реальних соціальних проблем – зарплат, пенсій та стану житлово-комунального господарства.

Однак проблема вибору зовнішньополітичного вектору і суспільна дискусія на цю тему відпадуть самі собою, коли Україна остаточно оголосить позаблоковий статус. Наша країна цілком може підтримувати добросусідські відносини з Російською Федерацією, розвивати стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки і Євросоюзом та налагоджувати взаємовигідні відносини з усіма світовими країнами. Найголовніше, що в такому випадку повністю втратить актуальність болюче питання геополітичного вибору, яке сьогодні розколює суспільство.

Одна голова – добре, а дві – вже не красиво...

Останні п’ять років Україна прожила в стані жорсткого протистояння між Президентом та Прем’єр-міністром. Хоча, будемо відверті, конфлікти між гілками влади траплялися і до конституційної реформи 2004 року. Очевидно, що цю проблему потрібно вирішувати не через створення монолітної владної вертикалі під главу держави чи керівника уряду. Такий варіант загрожуватиме монополізацією влади та скочуванням до авторитаризму. Країні потрібен порядок, а не бездумне „закручування гайок”.

Щоб усунути передумови для протистояння між гілками влади, необхідно чітко розмежувати сфери компетенції всіх вищих державних органів і закріпити цей розподіл законодавчо. Також слід передати значну частину обов’язків, повноважень і ресурсів органам місцевого самоврядування. Це зробить значно ефективнішим розв’язання конкретних проблем на місцях. Кожна гілка влади, державний орган і конкретна посадова особа має відповідати за свою ділянку роботи і належно виконувати її, а не втручатися у чужу сферу компетенції. Саме такою має бути справжня політична стабільність, від якої виграватиме все суспільство, а не окремі високопоставлені особи.

Як бачимо, „хвороби” України є досить глибокими, задавненими і системними, проте вони не є невиліковними. Для виправлення ситуації потрібна лише політична воля та команда, здатна втілити перераховані пропозиції. Тож працюватимемо над одужанням, адже хворий швидше живий, ніж мертвий!

Олексій Краснопьоров