Мухи окремо, а котлети окремо. Саме так жила сучасна Україна протягом останніх років. Суспільство жодним чином не впливало на владу та її рішення. Влада ж не дуже цікавилася і зовсім не переймалася проблемами суспільства. Такий стан справ, начебто, всіх влаштовував: суспільство не втручається у справи влади, а влада не заважає жити суспільству. Проте це абсолютно неправильно і неприродно. Адже в цивілізованій країні люди мають контролювати державні органи, а громадянські запити – визначати державну політику. Завдання ж влади – допомагати своїм громадянам і вирішувати важливі соціальні проблеми, а не просто „не заважати” суспільству „жити своїм життям”. Спробуємо проаналізувати, в чому причина такої аномальної недоречності у відносинах держави і громадян і як цю ситуацію можна виправити.

Для встановлення дієвого контролю громадськості над владою мають бути виконані дві основні умови. По-перше, має бути запроваджений ефективний механізм такого контролю, який давав би змогу людям реально впливати на соціально важливі рішення та визначати головні вектори державної політики, зокрема в соціальній сфері. По-друге, люди мають бути максимально незалежними від влади. Це означає формування розвинутого громадянського суспільства, члени якого були б достатньо заможними і освіченими, щоб відстоювати свої права. Виконання названих умов дійсно зробить владу слугою народу, а не народ – ресурсом влади.

Свідомий вибір, а не сліпе голосування

Не секрет, що в Україні люди не обирають владу, а лише голосують за кандидатів. Для цього є багато причин і передумов. З одного боку, вибори в нашій країні є віртуальними і популістськими. Програми кандидатів здебільшого наповнені порожніми популістськими обіцянками, які, по суті, слугують лише „наживкою” для виборця на електоральній вудочці. Виборчі ж кампанії будуються на яскравій телевізійній та зовнішній рекламі, скандалах і компроматі, а не на серйозному обговоренні важливих соціальних проблем та формуванні чітких пропозицій для їх розв’язання. Крім того, дуже важливо, що люди (особливо під час виборів до парламенту та місцевих рад) часто навіть не знають, за кого голосують. Пропорційна виборча система із закритими списками дає пересічному громадянину можливість чітко ознайомитися лише з представниками першої п’ятірки списку. Як правило, електоральний вибір робиться на основі прізвища лідера політичної сили. Інших депутатів суспільство отримує як „бонус”, обираючи „кота в мішку” і жодним чином не впливаючи на формування списків і порядкові номери кандидатів у ньому.

З іншого боку, навіть свідомо обравши певного кандидата або політичну силу, люди не мають змоги контролювати їхні дії в представницькому органі. Після обрання на посаду екс-кандидат перетворюється на цілком незалежну субстанцію, для якої місцева громада або суспільство в цілому „не указ”. Тому виборці не можуть визначати державну політику або хоч якось впливати на неї. На п’ять років після дня голосування люди втрачають будь-які можливості контролю за своїми обранцями.

Народники мають ефективний рецепт для виправлення цієї ситуації. По-перше, необхідно запровадити пропорційну систему з відкритими списками на парламентських і повернутися до мажоритарної системи на місцевих виборах. Тоді люди знатимуть, кого саме вони обирають у представницькі органи. Це дасть громадянам можливість обирати конкретних кандидатів, відомих своїми справами, а не голосувати за безликі списки, у яких вони впізнають лише кількох публічних лідерів. По-друге, має бути запроваджений реальний механізм дострокового відкликання депутатів усіх рівнів та інших чиновників з виборних посад. Знаючи, що за невиконання програми і передвиборчих обіцянок чиновники або депутати можуть позбутися своїх крісел, посадові особи значно уважніше ставитимуться до запитів, потреб та проблем людей. Це і є реальний механізм впливу громадян на владу та контролю за її діями та рішеннями.

Суспільство заможних людей, або Скільки коштує громадянська позиція?

Ще одним важливим фактором впливу людей на владу є їхня незалежність від держави. Суспільство матиме свою позицію і відстоюватиме її тільки тоді, коли пенсіонери перестануть радіти надбавці до пенсії в 15 гривень, студенти не виходитимуть на замовні мітинги з чужими їм прапорами за 50 гривень, а бюджетна сфера стане престижним місцем працевлаштування. Тільки заможні люди здатні боротися за свої права та відстоювати свої позиції, а не продавати свій голос „за гречку”. Тому громадянське суспільство має бути сформоване на основі сильного середнього класу – великої кількості людей, які будуть настільки самодостатніми, щоб вимагати у держави вирішення соціальних проблем, а не просити копійки на життя (чи, скоріше, на виживання). Поки що ж ціна громадянської позиції вимірюється набором популістських обіцянок або передвиборчими подачками з бюджету.

Сьогодні українці продовжують послуговуватися принципом „моя хата скраю”, не втручаючись у велику політику та очікуючи допомоги і підтримки від „доброго царя”. Проте люди таки здатні впливати на владу. Для цього потрібно лише змінити виборчу систему, зробити громадян заможнішими і незалежнішими та чітко сформулювати, чого суспільство вимагає від держави. Господарі життя мають стати слугами народу, адже ми обираємо їх саме для цього.

Олексій Краснопьоров