Децентралізація та участь громадян в управлінні країною є невід’ємними елементами європейського розуміння демократичного управління, які Україна визнала, офіційно підписавши Європейську хартію про місцеве самоврядування у 1997 році. З того часу наша країна активно розширює межі дискусійного обговорення даного питання. Так, 3-4 травня 2010 року, в рамках Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO у сфері децентралізації та підтримки місцевого самоврядування, у швейцарському містечку Сент-Галлені відбулась Міжнародна конференція «Демократія і децентралізація». Учасниками даного заходу виступили: президент Венеціанської комісії Ради Європи пан Джанні Букіккіо, президент Університету м. Париж 1, член Венеціанської комісії проф. Жан-Клод Коліар (Франція), суддя Конституційного суду, член Венеціанської комісії проф. Крістоф Грабенвартер (Австрія), колишній член Венеціанської комісії проф. Ханс-Хайнріх Фогель (Швеція) та ін. Україну на цьому високому зібранні представляв і виступив з доповіддю народний депутат України Віктор Сінченко.

Наразі практично усіма політичними силами визнається потреба в децентралізації і деконцентрації влади, змін в організації та взаємодії центральної і місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Так, у програмі Блоку Литвина пропонується максимальне скорочення апарату управління та витрат на його утримання з посиленням повноважень органів місцевого самоврядування та реформування міжбюджетних відносин, за яким 70% надходжень усіх податків мають залишатися на місцях, а лише 30% спрямовуватися до центру. Серед перших кроків називається передача у власність територіальних громад об’єктів комунальної власності, що перебувають у обласному підпорядкуванні, а саме: водоканалів, газових мереж, електромереж, а також майна та земель військових містечок, які буде звільнено для вирішення соціальних питань та будівництва житла для військовослужбовців, ветеранів, працівників бюджетної сфери.

Нинішня ситуація у сфері місцевого самоврядування та управління в Україні обумовлена багатьма чинниками як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Серед ключових проблем, що заважають належному (згідно з визначеними Конституцією і законами України цілями) функціонуванню інституту місцевого самоврядування, слід відзначити такі:

- фінансово-економічна несамостійність територіальних громад;

- надмірна концентрація владних повноважень у центральних та місцевих органах виконавчої влади, брак повноважень та ресурсів у органів місцевого самоврядування;

- недостатня урегульованість фінансово-економічних аспектів діяльності громад (невизначеність статусу комунальної власності, недостатня урегульованість між бюджетних відносин різного рівня);

- невпорядкованість системи адміністративно-територіального устрою, зокрема щодо сфери територіальної відповідальності органів місцевого самоврядування;

- недостатня розвиненість адміністративного судочинства, яке має регулювати правові відносини у сфері місцевого самоврядування;

- недостатня взаємодія органів місцевого самоврядування і структур громадянського суспільства, брак контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування з боку громад.

З огляду на необхідність вирішення цих проблем потрібно розширювати й оновлювати законодавчу базу місцевого самоврядування. Це стосується чіткого розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також фінансово-економічних питань.

11 березня 2010 року представники політичних сил – Партії регіонів, Блоку Литвина, Комуністичної партії з метою рішучого подолання наслідків кризи, відновлення соціально-економічної стабільності, запровадження докорінних реформ, забезпечення прогресивного розвитку України та гідного рівня життя її громадян підписали Угоду про створення Коаліції депутатських фракцій «Стабільність та реформи», яка передбачає:

- активізацію ресурсного потенціалу регіонів, збільшення їх економічної самостійності шляхом розширення власної доходної бази місцевих бюджетів та чіткого розподілу повноважень між регіонами та центром;

- створення належних умов для нарощування освітнього потенціалу України шляхом передачі органам місцевого самоврядування права управління закладами професійно-технічної та спеціальної освіти;

- утвердження місцевого самоврядування як фундаменту народовладдя шляхом розширення повноважень місцевих рад, максимального усунення бюрократичного апарату від вирішення питань розвитку територіальних громад, децентралізації влади та реформування міжбюджетних відносин на користь місцевого самоврядування.

Тут потрібно наголосити, що спільним для всіх партій та блоків є велика різниця між програмами-деклараціями і реальною діяльністю з їх впровадження після здобуття влади. Хочеться, щоб програми партій і програми коаліцій носили не декларативний характер, а знаходили своє втілення в реальних справах. Тому вважаю, що сутність реформування у сфері децентралізації влади в Україні має полягати:

-         у розширенні прав органів місцевого самоврядування щодо самостійного вирішення в межах закону питань життєдіяльності громад і територіальних колективів району і областей;

-         у забезпеченні просторової основи, повсюдності і фінансової спроможності органів місцевого самоврядування базового рівня;

-         у створенні повноцінних органів місцевого самоврядування з власними виконавчими органами на рівні районів і областей;

-         в оптимізації розподілу повноважень між місцевими державними адміністраціями, територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

-         в оптимізації просторової основи діяльності і функціонального навантаження територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади;

-         зміщенні повноважень місцевих державних адміністрацій у бік контрольно-наглядових функцій, координації діяльності територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, здійснення окремих виконавчих повноважень, які не можуть бути передані місцевому самоврядуванню тощо.

Більше того, розподіл повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також між органами місцевого самоврядування різних рівнів має здійснюватися виходячи з принципу субсидіарності. Ті функції і повноваження, які об’єктивно не можуть виконувати громади, передаються на рівень районів, далі – на рівень областей, а від них – центральним органам державної влади.

Законодавчого врегулювання потребує також проблема стимулювання участі членів громади у діяльності органів місцевого самоврядування, а саме: механізми відповідальності органів місцевого самоврядування, сільських, селищних та міських голів перед громадами, що їх обрали; шляхи реалізації таких форм безпосередньої демократії, як місцеві референдуми, збори жителів за місцем проживанням, місцеві ініціативи та громадські слухання.

Запропоновані реформи місцевого самоврядування безперечно потребують відповідного кадрового забезпечення. На базі наявних навчальних закладів необхідно створити ефективні системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування. Доцільно також створити демократичну та прозору систему кар’єрного росту муніципальних працівників та підвищення їхньої правової і соціальної захищеності, створити систему стимулів щодо залучення молоді до роботи в органах місцевого самоврядування.

Ефективна взаємодія між органами місцевого самоврядування та державної влади неможлива без створення дієвих механізмів захисту загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів на всіх територіальних рівнях організації публічної влади. Для цього необхідно підвищувати роль асоціацій та інших добровільних об’єднань органів місцевого самоврядування у представництві й захисті прав та інтересів територіальних громад. Так, Верховною Радою України у 2009 році було прийнято Закон України «Про асоціації органів місцевого самоврядування», яким було надано право Всеукраїнським асоціаціям ініціювати перед парламентом, Президентом України, Кабінетом Міністрів України проведення консультацій щодо законопроектів та проектів інших актів з питань, що стосуються місцевого і регіонального розвитку.

Проблематика вдосконалення місцевого самоврядування потребує досконалого аналізу та програмного планування, включаючи започаткування окремих регіональних проектів, де мають відпрацьовуватися, а потім і поширюватися досвід та технології роботи з громадами низового рівня з тим, щоб сформувати активну та зважену громадську позицію мешканців та тим самим посилити соціально-політичну роль місцевого самоврядування.

Загалом у процесі вирішення питань децентралізації державного управління та розвитку ефективного місцевого самоврядування має бути досягнуто узгодження рішень і дій вищих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадськості. Вони мають органічно поєднуватися із загальним вектором розвитку української держави і бути у підвалинах забезпечення її незалежності, економічної могутності та духовного розвитку. 

Народний депутат України, заступник голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування

Віктор Сінченко