В українському повітрі все частіше літають численні духи. Найбільш таємничий і дивовижний з них – це дух Конституції. На нього посилається більшість політиків, які не хочуть виконувати букву Основного Закону. Таким політичним діячам можна порадити лише одне: Конституцію потрібно не нюхати, а читати! Однак протягом останніх років кількість бажаючих „винюхати” для себе щось у Основному Законі (наприклад, додаткові повноваження, права та преференції) невпинно зростала. Дійшло до того, що Конституцію сьогодні не „нюхає” хіба що ледачий, а от читають її лише одиниці.

До речі, ідею „духу Конституції” ввів у широкий політичний обіг третій Президент Віктор Ющенко. Він жив мрією отримати право на розпуск парламенту „за власним бажанням”, або політкоректніше – „з мотивів політичної доцільності”. Спочатку задля здійснення цієї мрії він намагався внести відповідні зміни до Основного Закону. Для напрацювання цих змін навіть був створений спеціальний орган – Конституційна рада, який українським громадянам не запам’ятався нічим, окрім його створення. Після невдалих спроб змінити Конституцію розпочалася тривала епопея пошуку її „духу”, тобто колізій, двозначностей і неузгодженостей в Основному Законі, які можна було б трактувати на власну користь, реалізовуючи таким чином поточні політичні інтереси.

Як це було, або У пошуках „духу Конституції”

Перші спроби змінити Конституцію робилися ще під час другого президентського терміну Леоніда Кучми, якому це було необхідно спочатку для зміцнення, а потім для збереження своєї влади. Тоді навіть був проведений референдум, проте його результати так і не набули чинності. Зрештою, конституційна реформа була проведена у 2004 році. На критиці її результатів і базувалися всі подальші спроби внесення змін до Основного Закону. Говорилося, ніби зміни розбалансували вертикаль влади, породили конфлікти між державними інститутами, зокрема Президентом і Кабміном, внесли у текст Конституції багато двозначностей тощо.

Свої проекти нового варіанту Основного Закону готували Віктор Ющенко, БЮТ, Партія регіонів. Був навіть створений спільний конституційний проект „регіоналів” та „бютівців”, основним завданням якого був розподіл повноважень, посад, „зон впливу” та „сфер відповідальності” між двома найбільш рейтинговими політичними силами. На щастя, тоді саме починалася президентська виборча кампанія і кандидати швидко втратили натхнення і наснагу до перекроювання Основного Закону. Проте й досі подекуди чути безвідповідальні заклики до внесення змін у Конституцію. Хочеться застерегти від цього найбільш „гарячі голови” українського політикуму.

Змінити не можна виконувати

Більшість політиків і партій досі не можуть розставити для себе коми в цьому простому реченні. Єдиною політичною силою, яка чітко заявила, що Конституцію потрібно не змінювати, а виконувати, є Народна Партія, яка не включилася у конституційну істерію і не стала подавати свої проекти. Лідер народників В. Литвин наголосив, що для розв’язання проблем України потрібно дотримуватися Конституції і законів, а не влаштовувати „політичні ігрища” навколо питань державного будівництва: „Якби в Україні дотримувалися Конституції, то не було б того безладу, якому треба покласти край. Політичні ігрища влаштовуються лише для того, щоб переключити увагу людей від проблем насущних і в силовий спосіб, у тому числі через переписування Конституції, перехопити владу і ще – «щоб списати усі гріхи на війну»”.

„Не можна вносити зміни до Основного Закону під політичний момент та певний політичний розклад”, – застерігає спікер парламенту Володимир Литвин від необдуманих і непідготовлених намагань провести ревізію Основного Закону. „Я виходжу з того, що сьогодні треба мати уявлення, щоб займатися конституційним процесом. Треба знати історію, треба знати природу, на якій вибудовується право і конституційні особливості права, треба знати традиції, ментальність, схильності людей, треба знати глибоко сьогоднішній стан держави, треба знати, які завдання належить вирішити державі, які перепони можуть виникнути на цьому шляху”, – додає Голова Верховної Ради. Дійсно, важко не погодитись з тим, що конституційна реформа має бути підготовлена професійними людьми, які мають державницький досвід і готові нести відповідальність за країну, а не політиками, які прагнуть здобути більше повноважень та забезпечити собі рекламу на імітації реформ.

Для того, аби продемонструвати, що зміни робитимуться для народу України, а не для самих себе, автори конституційних проектів активно пропагують ідею прийняття Основного Закону на референдумі. Це нібито дасть людям можливість визначитися, чи згодні вони з положеннями Конституції, і забезпечить демократичність її ухвалення. Проте це великий обман! Адже більшість громадян мало розбирається у складних та заплутаних юридичних формулюваннях, тому не зможе правильно оцінити той документ, який буде винесено на всенародне обговорення. Варто погодитися з думкою Володимира Литвина: „Абсолютна більшість людей не буде навіть читати проект Конституції, якщо його винесуть на референдум”. Тому очевидно, що ідея конституційного референдуму – не більше, ніж чергове намагання „замилити очі” українським громадянам.

Безумовно, ситуація в країні є дуже складною. Але вирішити наявні проблеми можна лише за умови чіткого дотримання законів, і передусім Основного Закону. Це єдиний шлях до подолання кризи. І тут варто дослухатися до слів Голови Народної Партії Володимира Литвина: „Основний Закон у нас далеко не завжди виконується. Нам потрібно прищепити культуру його виконання. І цю культуру повинні демонструвати всі гілки влади. Ключовою вимогою в умовах кризи має бути суворе дотримання Конституції”, – переконаний лідер народників.

Залишається лише одне питання: чому ж Конституцію України так активно намагаються змінити представники більшості політичних сил? Відповідь на поверхні. На жаль, Основний Закон досі не став у нас константою політичного і соціального устрою держави. Конституція, по суті, виконує у нас роль збірки писаних правил гри для еліти. Саме тому ці правила намагається змінити кожен, хто в конкретний момент перебуває при владі. Чому ж не змінити ці правила на свою користь, поки є можливість? Допоки Конституція залишатиметься правилами гри всередині влади, її намагатимуться змінити за принципом політичної доцільності. Із розділів Конституції реально виконуються тільки ті, які тим чи іншим чином регулюють розподіл владних повноважень. Натомість ряд положень розділу „Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” (наприклад, про право на безкоштовну медицину і освіту, про право на працю і на житло) залишаються порожніми словами.

Конституція ж має регулювати всі відносини у суспільстві. Причому ключовими у ній мають бути саме положення, які стосуються прав і свобод громадян, а не повноважень владних інститутів. Ці положення мають сприйматися як пряме керівництво до дії і бути обов’язковими у виконанні для кожною людини – від Президента до пересічного українця. Тільки тоді Основний Закон запрацює по-справжньому, а в повітрі перестануть літати „духи Конституції”.

Олексій Краснопьоров