Починаючи з 1994 року, Україна щороку вiдзначає День молодi. Хоча точніше було б сказати, що лише раз на рік, наприкiнцi червня, держава згадує про молоде покоління, яке постійно потребує підтримки та сприяння держави. Та чи є насправдi привiд для святкування пересiчнiй молодiй людинi? Адже сучасна молодь, не враховуючи дiтей заможних батькiв, змушена сама пробивати  собi дорогу у життя без будь-якої допомоги з боку держави. Переконатися у цьому можна, розглянувши лише деякі проблеми, з якими доводиться зiткнутися молодій людині на шляху в доросле життя, зокрема питання працевлаштування та придбання власного житла.

  Отримавши диплом про вищу освiту, перед випускником вузу постає проблема пошуку першого мiсця роботи. Нi для кого не секрет, що будь-який роботодавець у нашiй країнi при прийомi на роботу вiддає перевагу людинi з досвiдом. Роботодавця абсолютно не цiкавить той факт, що випускникiв українських вузiв держава не забезпечує першим робочим мiцем i, вiдповiдно, отримати бажаний досвiд роботи, окрім виробничої практики пiд час навчання, нiде. У зв’язку з цим деякi випукники вирішують продовжити навчання на здобуття кандидатського ступеня або, отримавши грант на навчання в одному з найпрестижнiших унiверситетiв свiту, виїзджають за кордон. Скажiмо, молодий талановитий фiзик усвiдомлює, що якщо вiн хоче займатися наукою й надалі, йому доведеться поїхати з України на перiод навчання або назавжди. Найгiрше те, що молодi науковцi розумiють, що наукою в Українi вони займатися не можуть i власнiй країнi вони не потрiбнi. Подiбна ситуацiя i зi спортсменами, якi їдуть з власної країни у зв’язку з вiдсутнiстю елементарних умов для тренування.

  Наступною для молоді є проблема житлового забезпечення. Створивши сім’ю, молодi люди потребують власного житла. Придбати його пересiчiй молодiй парi майже неможливо. Порятунком є лише купiвля квартири у кредит, але останнiм часом, у зв’язку з економiчною кризою, банки припинили надання іпотечних кредитiв. Та навiть тi молодi подружжя, якi наважилися на придбання власного житла у кредит, не наважуються народити бодай одну дитину, адже протягом тривалого часу змушенi вiддавати на погашення кредиту майже увесь сiмейний бюджет. Варто також наголосити, що деякi сiм’ї розпадаються через непосильний кредитний тягар. У цьому випадку держава також залишає молодь напризволяще...

  За нинiшньої складної ситуацiї досить актуальними залишаються пропозицiї лiдера Народної Партiї Володимира Литвина щодо надання молодим сiм’ям безвiдсоткових кредитiв на житло з частковим їх погашенням при народженнi дiтей: при народженнi першої – погашення 25% кредиту, другої – 50%, третьої – повне його погашення державою. Окрiм цього, вiн також наполягає на тому, аби в Українi була запроваджена квота для молодi в усiх державних установах та органах влади, що дасть гарантію на працевлаштування кращим випускникам українських вузiв.

  Отже, можна зробити висновок: якби держава згадувала про молоде поколiння не лише один раз на рiк, а грунтовно й системно пiдходила до вирiшення їхнiх проблем, тодi майбутнє української молодi у власнiй країнi не здавалося б таким примарним та безперспективним. Можливо, тодi батьки багатьох моїх друзiв отримали б надiю на повернення iз-за кордону своїх дiтей, якi роз’їхалися по свiту у пошуку стабiльної роботи та гiдного життя майже одразу пiсля  отримання диплому про вищу освiту в одному з найпрестижнiших вузiв України. 

Леся Кiхно