«Заради цього дня варто було жити», - вважає народний депутат України фракції „Блок Литвина”, заступник Голови Народної Партії Катерина Ващук, яка у 1996 році була однією з волинських депутатів, котрі творили і приймали наш Основний Закон.

- Катерино Тимофіївно, що найбільше запам'яталося з тієї ночі, коли приймали Конституцію?

- Напевне – сам настрій, який був таким особливим, піднесеним. Коли дехто говорить, що Конституція була прийнята за одну ніч, то це неправда. Тому що більш як півроку у тодішній Верховній Раді працювала конституційна комісія. Напрацьовували кожний розділ, кожну статтю. У цій комісії були представники від усіх фракцій. Мені теж довелося кілька разів бути на засіданні комісії, яку, нагадаю, очолював світлої пам’яті Михайло Сирота. До роботи ставилися відповідально, бо це ж був, образно кажучи, паспорт нашої незалежної держави, її Основний Закон. Але потім, коли почали приймати Конституцію в залі, дуже важко йшли новації, статті, котрі були продиктовані часом, які стосувалися приватної власності, символіки, мови. І питання, які гарантували незалежність України, державний устрій, права громадян. Виникало багато суперечок. Почалося пробуксовування. І ось напередодні тієї пам'ятної ночі пройшла чутка, що Президент видає Указ про оголошення референдуму, бо не довіряє більше Конституцію Верховній Раді.

- То депутати все-таки тоді злякалися?

- Провели нараду представників фракцій, де говорили, що ми не повинні так зганьбитися і все перекласти на плечі людей. Хтось сказав: «Що ж ми такі недолугі, що не можемо прийняти Конституцію?». Вирішили - що це не гідно, ми мусимо знайти порозуміння з усіх питань. А потім були розмови, перемовини у залі і настрій став такий, що не підемо із залу, поки не приймемо Конституцію.

- Тобто, раптом з’явилася одностайність?

- Ні, ви знаєте, частина скептиків пішла із залу. Проте вранці вони з’явилися, а коли настав час фотографуватися, то виявилося, що це «герої Конституції» - виспані, вичищені, випрасувані. Вони стали наперед, а ми, хто цілу ніч не спав, працював у залі, лишилися раптом позаду, а то й не потрапили на фотографію. Типово українська ситуація. Але не це головне. Головне – результат.

- Кажуть, що був момент, коли здавалося: все ось-ось розвалиться?

- Надзвичайно важко йшли питання символіки і державної мови. Тієї ночі я теж кілька разів була на трибуні, висловлювала свої думки. Дуже хвилювалася, ці виступи мені й сьогодні пам’ятні.

Виступаючи з приводу мови, я казала, що дуже люблю Толстого, Достоєвського, Пушкіна, Єсеніна, але я українка і хочу, щоб у моїй державі людина володіла українською мовою, любила її. Це мова Шевченка, Франка, Лесі, це мова батьків, дідів і прадідівська й вона єдина повинна бути державною.

Другий виступ стосувався символіки. Я вийшла на трибуну і навела такий приклад: ось кажуть, що під червоними прапорами було знищено багато людей, а інші, що під жовто-блакитними. Я сказала: послухайте приклад моєї родини. У ній є люди, які загинули і під тим, і під тим прапором. Мого діда вбили, хоч він не був комуністом. У мого чоловіка один дядько був в УПА, а другий – на крейсері «Аврора». А це рідні брати. І досить шукати, який прапор мусить бути, наша держава, сказала я, народилася під жовто-блакитним прапором. Ці прапори висять над нашими посольствами за кордоном. І справа нашої честі зробити так, щоб він ніколи не був заплямований. І коли проголосували статтю про символіку, я, знаєте, сиділа і плакала від радості.

- Це й був переломний момент?

- Так. А під ранок почали з’являтися депутати і урядовці, яких Лазаренко вивіз на виїзне засідання уряду в Черкаси. Прийшов Президент. Коли голосували за Конституцію в цілому – зал був повний. Я на все життя запам'ятала, що Кучма вийшов на трибуну без папірця і відчувалося - говорить так, як було у нього на душі: «Якщо хтось скаже, що у нас нема Верховної Ради, я заперечу: є у нас гідний законодавчий орган. Вибачте, що я вас «стимульнув», але це пішло на користь».

- Тобто він, по суті, визнав, що указ таки був заготовлений?

- Але тоді ми не думали про це. Він нас вітав, ми його, а вже далі почалося справді національне піднесення, бо ж Україна нарешті отримала Основний Закон. Я вважаю, що Конституцію прийняли тільки завдяки тому, що депутати були обрані від округів. І попереду в кожного стояли виборці, а вже потім всі політичні амбіції. Нам було легше порозумітися і знайти «критичну масу патріотів» у залі. Я пам’ятаю, як хвилювався В’ячеслав Чорновіл. Пригадую момент – він іде з залу, бо все, порозуміння не буде, я біжу за ним і кажу: «Ви не хвилюйтеся, вони проголосують за українську символіку, ви тільки не йдіть із залу».

- Чув, що депутати чи не вперше гуртом йшли вулицями Києва?

- Так, йшли пішки майже через увесь Київ, наче позаду не було такої важкої ночі. Зараз переважно пікетують наш парламент, а тоді люди зустрічали, посміхалися, вітали. Чую, хтось мене гукає, а то були волиняни родом, які живуть у Києві. Підійшли, привітали. Сигналили автомобілі, люди махали руками. Вперше й востаннє, здається, була така депутатська демонстрація. Я тоді подумала – ради такого дня варто було жити і йти у Верховну Раду.

- Катерино Тимофіївно, на вашу думку, якою вийшла Конституція, яку потім багато хто критикував, чи вона була якісною і дієвою?

- Світ визнав нашу Конституцію і всі європейські конституційні інституції визнали, що вона була однією з найкращих у Європі. Я вважаю, що це правда. На жаль, її не покращили ті зміни, які були прийняті в час помаранчевих подій. Ті зміни привели до протистояння гілок влади, різних непорозумінь. Можливо, я скажу непопулярні речі, але вважаю, що Президент України має бути Президентом з усією повнотою повноважень, якщо його обирає весь народ. Ще мені шкода, що помінялася система виборів. Можна було знайти порозуміння з депутатами, коли вони були від округів і відповідали лише перед виборцями. Зараз підходиш до якоїсь фракції: «Чому ж ви не голосували? Це ж гарний «закон!». А у відповідь: «Я б хотів підтримати, але от рішення фракції»... Ми зарано перейшли на чисті партійні списки. Наші політичні сили не доросли до цього.

- Зараз говорять, що буде або нова Конституція, або внесені радикальні зміни до діючої. Наскільки це реально?

- Постійно ведеться робота у фракціях. І окремі депутати напрацьовують моменти, які стосуються зміни Конституції. Це було і в Секретаріаті Президента Ющенка, чи такі напрацювання є в Адміністрації Януковича - не чула. Хоча рано чи пізно Конституцію доведеться змінювати. Але хотілося б, щоб зміни, якщо будуть, були такими, щоб кожна нова команда, яка прийде до влади, не торкалася Конституції. Щоб лише виконували те, що записано в нашому Основному Законі.

- На Волині з’явилися чутки і про це говорилося на мітингу 23 червня в Луцьку, що коаліція планує внести зміни до Конституції, аж до зміни назви країни, державних Прапора, Герба, Гімну. Наскільки це відповідає дійсності?

- Я нічого подібного не чула - ні від Володимира Михайловича Литвина, ні від лідера фракції. Мені здається, що це якісь політичні підступи. Опозиція хоче критикувати владу і шукає для цього приводу. Вважаю, що опозиція теж має працювати над законами. Постійно кликати на барикади ми навчилися, а от ефективно працювати – ні.

- Як би ви спрогнозували розвиток теперішніх подій? Будуть осінні вибори чи ні?

- Думаю, вибори будуть. Зараз немає нового закону, але настрій у депутатів такий, щоб восени вибори провести, адже місцеві ради, повноваження яких уже закінчилося, повинні працювати у правовому полі. Нехай вони будуть ще не за мажоритарною, а за змішаною системою. Дехто називає це кроком назад, але я вважаю, що інтереси виборців повинні бути представлені сповна у Верховній Раді, а кожна громада - у місцевих радах. Взагалі я хотіла б, щоб влада була більш залежною від людей, а для цього потрібно, щоб в обласних, районних радах були виконкоми і якщо сесія щось вирішує, то виконком виконує. Тоді й не буде ніякого протистояння між представницькою і виконавчою владами на місцях.

На закінчення хочу привітати волинян із святом Конституції. Хочу щиро побажати віри в державу, віри в себе. Віри у те, що ми, українці, збудуємо гідну державу.

Володимир ЛИС,

Газета «Волинь-нова» №70 від 26.06.10 р.