- Сергій Рафаїлович, 16 липня ми відзначатимемо 20-річчя ухвалення Декларації про державний суверенітет України. З висоти часу, як би Ви оцінили значення цього документу в новітній історії нашої держави?

- Я запропонував би поглянути на це питання трохи ширше. Давайте подивимось на значення цього документу в історії України в цілому. Адже в декларації йшла мова про державний суверенітет Української РСР, яка на той час знаходилася у складі Радянського Союзу. У суспільстві і досі триває процес переоцінки різних етапів нашої історії, у тому числі і радянського періоду. Нещодавно були навіть спроби фарбувати цей період виключно чорними фарбами, створювати музеї «радянської окупації» тощо. Але давайте заглянемо трохи далі. Українська державність зникла у другій половині XVIII-го століття і аж до початку  XX-го століття українці не мали власної держави. 1917 рік, національне пробудження, створення Української Народної Республіки. Вона загинула, але комуністичне керівництво було змушене рахуватися із національними прагненнями українців. Без Української Народної Республіки і Української держави не було би Української РСР, а без Української РСР не було би сучасної України в її кордонах.

Давайте згадаємо, що проголошувала Декларація: по-перше, державний суверенітет України «як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її  території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». По-друге, власне громадянство. По-третє, правом  виступати від імені всього народу наділялася Верховна Рада, тим самим були закладені основи для політичного плюралізму. По-четверте, економічну самостійність, самостійну банкову, цінову,  фінансову,  митну,  податкову системи, і навіть передбачалася можливість введення своєї грошової одиниці. І нарешті, намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою.

Це ще не була незалежність, адже існував СРСР, але це вже був перший крок до нього, заявка на неї.

- З огляду на пройдений з того часу шлях чи можемо ми сказати, що тоді був обраний вірний курс? Як ми можемо оцінити прожиту двадцятирічку?

- Будемо відверті. Україна стала незалежною в силу збігу обставин, в результаті компромісу між частиною правлячої верхівки і національними силами. Саме цей компроміс зумовив певну неоднозначність у її розвитку. Інтелектуальна гегемонія, політична і конституційна влада формувалася під впливом західноукраїнських політиків, у той час, як економічна влада та політико-економічні еліти формувалися на сході. Як результат, відбувся своєрідний дисонанс між заявленими політичними цілями і економічними реаліями.

Що ми маємо сьогодні? Досі так і не сформований цілісний стратегічний план розвитку держави, не відбулася структурна реорганізація економіки з урахуванням регіонального фактору, не вироблена національна ідея.

Маємо свого роду «цивілізаційного спрута», в основі якого – спотворена структура власності, деформована структура виробництва, тіньова діяльність практично у всіх сферах економіки, тотальна корупція і хабарництво. На додаток – далеке від досконалості законодавство, надмірно бюрократизована виконавча влада, в кінець заплутана, деформована і безвідповідальна судова система, а також абсолютно незалежний від державної волі і непрофесійно керований Національний Банк. Україна демонструє сьогодні модель зовнішньоторговельних відносин, характерних для слаборозвинених країн – експорт товарів з низькою частиною доданої вартості поряд із масовим імпортом морально застарілих технологій і залежалої продукції. Економіка держави поступово трансформується на сировинний придаток розвинених економік.

- Чи не занадто похмура картина для свята?

- Можливо так, але це не підфарбована картина. Подібні свята – це, перш за все, можливість проглянути пройдений шлях, щоби побачити ті помилки, які були допущені і які потрібно виправити. Україна як держава відбулася, але її суверенітет, задекларований  у 1990 році щоразу піддається випробуванням. Є об’єктивні обставини. Ми отримали незалежність в епоху, коли в світі формуються економічні та політичні союзи, які передбачають певні обмеження суверенітету, в епоху глобалізації, яка передбачає більш високий рівень інтегрованості національних економік у світову. Ми мусимо рахуватися з цими обставинами. Але є і суб’єктивний чинник, зокрема, відверті прорахунки та помилки вітчизняного політичного класу. Деякі з них, на жаль, виправити неможливо. Але у України є шанс ствердитися в якості потужної європейської держави. І залежить це від політичної волі еліти.

Наприклад, недавно Верховна Рада ухвалила зміни до Закону «Про основи національної безпеки», якими знято болюче питання про вступ до НАТО, яке розколювало та знеслаблювало країну. На офіційному рівні проголошене бажання стати отримати позаблоковий статус, що, до речі відповідає духові Декларації про державний суверенітет. Я вважаю, що найкращим для України був би статус постійно нейтральної держави. Як свого часу Декларація була кроком до незалежності, так і позаблоковий статус є кроком до постійного та активного нейтралітету.

Газета „Голос України”№130, 16 липня 2010 р.