Внутрішньополітичний підсумок року відомий – політика стала продовженням футболу іншими засобами. Як футбол давно вже в усьому світі став ерзац-війною.

Тепер про світові підсумки. Редакція журналу TIME назвала «людиною року» творця мережі Facebook 26-річного мільярдера Марка Цукерберга. А читачі TIME назвали «людиною року» Джуліана Ассанджа. Отже: поза Інтернетом героїв немає, борються легітимно-сонячна і маргінально-тіньова сторони І-нету.

Думаю, що в Історію віртуальної ери рік, що минає, увійде як «вікірік».

Власне, Ассандж не зробив нічого принципово нового. Як відомо, ентузіасти приносили йому крадені диски. Що ж, вкрасти листа і надрукувати в газеті вміли і 200 років тому... Але Ассандж означив початок нової епохи: поставив старі, всім відомі виклики на весь зріст. І тим самим перефокусував Систему. Хто задовго до 11 вересня не знав про шахідів? Усі знали. Але після 11 вересня «зачули горілий запах» зовсім інакше... У якомусь сенсі схожий ефект справив і «ВікіЛікс» [сайт WikiLeaks]. Поставив світ на вуха і став загальним словом.

У чому «заслуга» (чи заслуга) «ВікіЛікс»? Він злив в Інтернет не один пікантний лист – це і справді банальність. Ні. Він підірвав перемичку таємниці – і ринули всі секрети. Що, зрозуміло, було технічно неможливо до появи Інтернету. І тим самим показав нову якість Цивілізації. А саме: не окремий секрет викривається, а – секретів більше немає. Вони «ліквідовані як клас». Світ став прозорішим. Соціально-психологічні характеристики віртуального світу наблизилися до його технологічних можливостей.

Звичайно, дипломати, інші держструктури зроблять що можуть, щоб засмикнути фіранку назад. У чомусь це у них вийде. (Хоча комічна картина боротьби американського Слона з мухою-Ассанджем теж наводить на думки про те, як змінився світ). Але, на жаль (або – на щастя?), зупинити прогрес не вдавалося ще ніколи й нікому. Ми приречені жити у скляному світі. У дедалі більш скляному.

Причому легко зрозуміти, що стриптизом політиків і дипломатів справа не обмежиться. Кажуть, «західні люди чітко розділяють життя громадське та особисте і не вдираються на приватну територію». У загальному вигляді це, припустимо, так. Але, по-перше, Інтернетом вміють користуватися не тільки «західні люди». І у хакерів із Китаю або Таїланду можуть виявитися інші уявлення про «недоторканність приватного життя». По-друге, де взагалі кордони? Листування дипломата з міністром – громадська справа, а з дружиною і коханкою – приватна. Гаразд, тут межа більш-менш зрозуміла (хоча й у суто інтимних повідомленнях можна розмірковувати на загальні теми, а в політичних повідомленнях може йтися про сімейне життя чужих королів і президентів). Ну, а ділове листування бізнесменів? Начебто не приватне – а разом з тим прямо (де вже пряміше!) визначає суто приватні проблеми. Загалом, тут непрохідної стіни немає. Як, схоже, скоро непрохідних стін узагалі не залишиться ніде у світі – за межами Північної Кореї...

До речі, кому-кому, а нам вже точно не звикати.

Я навіть не кажу про відомі «зливи» під час інформаційних війн 1990-х. Це все знову високі інтриги Великих Начальників, хай вони згинуть... Але було і щось значно простіше, масове.

Ще рік-два тому я отримував по Інтернету пачки пропозицій – «продам базу даних». ДАІ, податкова служба, митниця, московські квартири, підмосковна нерухомість, номери мобільних телефонів... Те саме вільно продавалося на лотках. Скажімо, грабіжникам, рекетирам і т. д. можна було заощадити на навідниках – електронний навідник значно дешевший і масштабніший. Зараз, щоправда, цей бізнес начебто вдалося прикрити – принаймні він став не таким відвертим і нахабним. Але, знову ж таки – «прогрес» зупинити не можна... Думаю, що вся ця торгівля базами даних ще повернеться у тій чи іншій формі. Можливо, почасти, і «натхненна Ассанджем» (щоправда, «ВікіЛікс» це робить безплатно, а в нас «тільки за бабки конкретно»). Не думаю, що настане час, коли кожен зможе за гроші отримати – не відходячи від комп’ютера – все листування будь-якої іншої людини. У такому радикальному варіанті це утопія, але до такого світу ми, безумовно, наближатимемося.

І це буде крутіше, ніж «Великий Брат стежить за тобою»: всі люди – брати, стежать одне за одним, «борсаючись під однією сіткою». Як же Людство зможе пристосуватися до жаху загальнообов’язкового взаємного стриптизу? Напевно, найпростіша відповідь одна: якщо приховати неможливо, залишається ігнорувати, не перейматися! Або, якщо говорити офіційно: підвищувати загально-взаємну терпимість. Ось приблизно як зараз глави урядів відреагували на «викриття» «ВікіЛікс» – «ну то й що? Посміялися – й далі пішли...». Але ж там були цілком смачні (або несмачні) деталі, через які років 200-100 тому, мабуть, і дипломатичні відносини могли б розірвати і взагалі дурниць понаробляти... Але нині світ справді порозумнішав і став більш терпимим.

І ще одне. Так, «ВікіЛікс» показав багато неприємного, образливого для багатьох політиків (зокрема й російських). Але що ж принципово нового відкрив нам Ассандж?

НІ-ЧО-ГО. Нічого такого, про що б 100 разів не писали газети, той самий Інтернет тощо.

І це ще в іншому аспекті відкриває сенс фрази: «секретів більше немає». А їх насправді й не було. «Протоколи посольських мудреців» виявилися суто переказом – у вільній манері – загальновідомих речей. Вам цікаво, що актори політичного театру роблять там, «за лаштунками»? Зазирнули. І що? Та все те саме – з жартами і примовками репетирують саме те, що потім будуть казати на сцені!

Зрозуміло, таємниці в політиці й дипломатії є і будуть. Диявол у деталях – хто, кому, скільки, на який рахунок... Немає іншого: таємних ІДЕЙ, великих таємних ПЛАНІВ, всього того, про що обожнюють говорити шанувальники конспірології. Ба більше. У політиці немає не тільки ТАЄМНИХ ідей – взагалі немає Великих Ідей.

Усе «не просто – а дуже просто». Політика = відкритий броунівський рух / зіткнення дрібних планів дрібних людей. І тут, до речі, Ассандж теж не відкрив нічого нового. Читайте мемуари, листування, документи з архівів минулих століть. І ви побачите, що у секретних сейфах був приблизно той самий зміст, що у газетах і відкритих промовах (за винятком рідкісних персонажів на кшталт Леніна – Гітлера – Сталіна, яких зараз удень з вогнем не знайдеш).

Є тільки один Головний Секрет Історії (дитячою відповіддю на нього і є конспірологічні байки).

Адже якщо політику робили і вже точно зараз роблять найзвичайнісінькі люди, без будь-яких таємничих і великих планів, то у який же спосіб із цього броунівського руху народжується цілісна Траєкторія Історії? Неважливо, «по спіралі» або ще якось, але Історія не коливається на місці, а РУХАЄТЬСЯ, створює Великі Сенси, про які й не думають маленькі політики та їхні піддані. Дрібні рухи якось інтегруються.

То хто ж Творить Історію? Хто «бере інтеграл»? Відповідь шукайте у самому запитанні.

Творить – Творець. Нашими руками і мізками, але за своїми Планами.

З Новим роком!

Оригiнал матерiалу:
http://www.rg.ru/2010/12/28/radzihovskiy.html…