Щороку ми робимо те саме: випиваємо величезну кількість яєчних коктейлів; вбиваємо дерево і прикрашаємо його вогниками; відправляємо фруктовий торт, листівки та печиво для тих, кого любимо; цілуємося під вкритою листям гілкою; розвішуємо кольорові шкарпетки навколо каміну та фальшиво виспівуємо про вимоги дати нам фігового пудингу якнайголосніше. Так, це наші різдвяні традиції. Більшість із них ми нині вважаємо постійними, які з нами вже близько двох сторіч. Різдвяна ялинка – королева усіх традицій – найбільш обов’язкова, головна прикраса багатьох домівок. Хоча культ ялинки був поширеним у європейських язичників, сучасна традиція різдвяної ялинки походить від німецьких лютеран 17 століття, і розповсюдилася по Пенсильванії у 1820-их, коли вони почали емігрувати до Сполучених Штатів. Коли німецький принц Альберт приїхав до Англії у 1840-му, щоб одружитися із королевою Вікторією, він привіз із собою різдвяну ялинку. Королівська родина прикрасила її маленькими подарунками, іграшками, свічками та тістечками, започаткувавши сучасне декорування. Через вісім років фотографія королівської ялинки з’явилася у лондонській газеті, і володіння зеленим атрибутом стало найбільшою святковою модою у Європі та Америці.

Походження панчіх навколо каміну оповите більше міфами ніж фактами. Ми знаємо завдяки твору «Це була ніч перед Різдвом», що дбайливе розвішування шкарпеток біля комину датується щонайменше 1823 роком, коли було опубліковано вірш. Але історія того, як цей предмет одягу почали розвішувати коло вогню? здається туманною. Легенда каже, що справжній святий Миколай, який подорожував і приносив подарунки та їжу нужденним, одного року приїхав у село і почув про бідну сім’ю. Убогий вдівець, пригнічений втратою дружини, не міг забезпечити придане своїм трьом донькам. Святий Миколай знав, що чоловік був надто гордим, щоб прийняти гроші, тому він просто кинув трохи золотих монет у комин, які впали у дівочі панчохи, розвішані сушитися біля вогню. (Чи щось таке, як повідає казка). Таким чином народилася сучасна традиція. Щоправда нинішні шкарпетки, як правило, наповнюють маленькими подарунками та солодощами, а не золотом.

Хоча сьогодні ми одягаємо капелюхи та рукавиці і ходимо від дверей до дверей, бажаючи гарного здоров’я своїм сусідам у піснях, насправді різдвяні гімни мало пов’язані із Різдвом. Гімни ХІІ та ХІІІ століть були богослужбовими піснями, призначеними для церковних процесій. Тип гімнів, з якими ми найбільше знайомі, не був популярними аж до англійської Вікторіанської ери. Багато популярних різдвяних пісень були написані у той період – «Слухайте! Ангели співають!» ("Hark! the Herald Angels Sing!"), «Перше Різдво» ("The First Noel") та «Бог залишає вас веселими, панове» ("God Rest Ye Merry Gentlemen").

Але давайте будемо чесними, різдвяні пісні залишаються на задньому плані порівняно із найважливішими та улюбленими традиціями – тими, що пов’язані з нашими шлунками. Найбільш незрозумілим є фіговий пудинг, який хоч і небагато їдять нині, проте завжди музично вимагають у другому куплеті пісні «Ми бажаємо вам веселого Різдва» ("We Wish You a Merry Christmas"). У ХVІ сторіччі фіговий пудинг їли наприкінці різдвяного застілля. Десерт, який є просто пудингом із фіг, можна побачити на столі Боба Кретчета у відомій екранізації «Різдвяної історії» Дікенса.

Традиція яєчних коктейлів ("eggnog") у США старіша за саму країну. Першу порцію зробили у поселенні Джеймстаун капітана Джона Сміта у 1607-му. Кажуть, що колоністи називали свою суміш «egg and grog» (яйце та грог). Пізніше це стало спільною назвою всіх напоїв із ромом. Доросла версія коктейлю включає молоко, цукор, збиті яйці, будь-який вид алкоголю (бренді, ром чи віскі найбільш популярні) та прянощі – такі як кориця і мускатний горіх. Зазвичай напередодні свят у магазинах доступне велике різноманіття пляшок.

Джонні Карсон колись сказав відомий жарт: «Найгірший подарунок – це фруктовий торт. Є лише один фруктовий торт на цілому світі, і люди продовжують пересилати його один одному». Історія фруктового торту, над яким постійно кепкують сьогодні, бере свій початок у XVI столітті, коли винайшли консервування фруктів у насиченому розчині цукру. Оскільки цукор був дешевим, то для колоністів це був ефективний та доступний спосіб перевезти їхні рідні сливи і вишні не зіпсутими до Європи. До ХІХ століття люди поєднували всі види цукрованих фруктів – ананаси, сливи, фініки, груші, вишні, апельсинові шкоринки та дешеві горіхи – у формі, схожій на торт. У 1913-му дві з найвідоміших американських пекарень того часу «Колін Стріт Бейкері» у Корсікані (штат Техас) та «Клекстон Бейкері» у Клекстоні (штат Джорджія), почали пропонувати фруктові торти на поштове замовлення. Торт, поруч із багатьма іншими різдвяними солодощами та десертами, підштовхнули іншу популярну сьогодні січневу традицію – міняти цукрове об’їдання на членство у спортивному клубі.

Нарешті серед загальноприйнятих святкових атрибутів є невловима омела. Кельтська легенда твердить, що рослина може принести успіх, зцілити рани, підвищити плідність та віднадити злих духів. Якщо важко знайти якусь істину (якщо вона там взагалі є) у цих переданнях минулого, омела, зрештою, дає привід поцілувати привабливого хлопця чи приятельку. Традиція обніматися під омелою бере свій початок у Вікторіанську епоху. Вірили, що це неодмінно веде до шлюбу. Але, схоже, ця сила дещо ослабла. Зараз, якщо хтось цілує тебе, це може означати, що він чи вона трохи перебрали святкового пуншу на п’яній вечірці – найсучасніша, сентиментальна різдвяна традиція із усіх.

Оригiнал матерiалу:
http://www.time.com