Деякі теологи стверджують, що Пасха важливіша. Це не правда. Коли ми святкуємо щось одне, то святкуємо й друге.

Однією зі священних різдвяних традицій є антиріздвяна тирада. Вона має багато різновидів, і будь-хто із читачів цієї газети знайомий із ними. Проте якщо тільки ви регулярно не спілкуєтеся із людьми, які сперечаються на теологічні теми із запалом, з яким багато американців розмовляють про політику чи футбол, то, можливо, ви не натрапляли на один різновид тиради, який останніми роками набирає сили.

Це звучить десь так: Різдво не просто погане з усіх відомих причин – гротескний матеріалізм, до якого спонукає його святкування, напад сентиментальності і кітчу, що, здається, гіршає щороку, – і все це в улесливій обгортці найбільш роздутої духовної риторики.

На вершині всього цього, стверджує автор тиради, прикра теологічна помилка. Віддаючи стільки уваги Різдву, християни не можуть вловити значення власної історії – в якій Пасха безперечно повинна посісти найвище місце.

Це не нове звинувачення, проте воно частіше лунає останнім часом. І не від маргіналів, як-то членів крихітних сект, які терпляче пояснюють, що Різдво і Пасха – то язичницькі свята, які свідомі християни повинні бойкотувати. Доводять це вельми поважні люди.

Є Террі Меттінглі із getreligion.org з одного боку і Н.Т. Райт, колишній єпископ Дарема Англіканської церкви. І Родні Клепп, який очолює Brazos Press, головний християнський видавець.

«Я маю ліки від Різдвяного смутку, – пан Клепп написав цього місяця у своїй колонці в часописі Christian Century. – Вони називаються – Великдень. Часом нам ззовні нагадують, що є центральним для християнської віри. Тож я звертаюся до рабина Лоуренса Гоффмана для корисного нагадування. Як Гоффман одного разу написав: “Історики кажуть нам, що Різдво не завжди було культурним стержнем, довкола якого тримається християнське життя. Був час, коли християни знали, що пасхальна містерія смерті і воскресіння є центром християнської віри. Великдень – ось що справді було важливим, а не Різдво”».

«Кульмінація чотирьох Євангелій – не Різдво, – додає пан Клепп, – а події, які ми святкуємо як Пасху».

Звідки почати спростування цього аналізу? Почнімо із позиції рабина Гоффмана, що Різдво ніколи «не було справді важливим». Таке перебільшення веде до хибної дихотомії, ключової для саме цієї антиріздвяної тиради: думки, що Різдво важливіше за Пасху, чи навпаки, а отже, ми повинні вибрати між ними. Це не більш переконливо, ніж твердження, що Книга Одкровення (Апокаліпсис) важливіша, ніж Книга Буття.

Різдво спонукає нас до зустрічі віч-на-віч із таємницею Втілення – абсурдне твердження, що творець світу послав свого сина (але як міг він мати «сина»?) народитися від діви (що?), повністю людину і повністю Бога: «Ісус Христос, який, хоч був образом Божим, не вважав рівність із Богом чимось, що можна використати, але принизив себе, прийнявши образ раба, народившись із любові до людини», – як ми читаємо у посланні Павла до филип’ян.

Це таїнство, яке ми називаємо Втіленням – і святкуємо під час Різдва, – невіддільне від «пасхальної таємниці смерті та воскресіння». Дитя у пеленах приходить, щоб сповнити місію. І співаючи колядки на честь його народження, ми бачимо, як його знімають з хреста, загортають у «чисте лляне полотно» і покладають у гріб. Це полотно залишилося у порожньому гробі у ранок Воскресіння.

Пасха криється у Різдві, і Різдво криється у святі Пасхи. Коли ми святкуємо щось одне, то святкуємо й інше, очікуючи відновлення усіх речей.

Оригiнал матерiалу:
http://online.wsj.com