Наймертвіший сезон у політиці – великі свята. І ось цей час – найцікавіший для розуміння політики в нашій країні.

Росія – давно вже не місце для політичних дискусій (зокрема й тому, що «глядацька маса» їх зовсім не вимагає). У нас немає двопартійної системи, і навряд чи вона з’явиться в осяжному майбутньому.

Але у нас є інше – «двоканальна» система, дві загальнонаціональні кнопки – «перший / другий». Зрозуміло, політично та інформаційно вони практично не розрізняються (і не відрізняються від усіх інших держканалів, які усі разом утворюють інформаційно єдину Росію) – що, знову ж таки, очевидно, влаштовує глядачів/виборців, яким дано в руки пульт для голосування.

Але політика політикою, а от стилістично «Первый» і телеканал «Россия» все ж таки досить істотно різняться. І ці відмінності – один з індикаторів для розуміння того, з чого, власне, зростає (або не зростає) «політика» – для розуміння соціальної психології суспільства.

Чистий тест для порівняння каналів завжди проводиться у Новорічну ніч. Так, усі канали оскаженіло співають і танцюють. Але співають і танцюють суттєво по-різному. Відмінність яких та реакцію на неї глядачів і можна зафіксувати саме на Новий рік.

Тут необхідно зробити відступ.

Я знаю «все, що ви хотіли сказати про ТБ – але соромилися вимовити». Зрозуміло, я з вами згоден. До речі, мої колеги давно вже не соромляться. Хочу лише зауважити, що: а) ТБ – усе-таки «не зовсім мистецтво», і некоректно міряти його мірками, скажімо, кіно, а вже тим паче літератури і т.д. ТБ за визначенням – попса і не може бути ніде нічим іншим, б) наше ТБ насправді принаймні не гірше від «зарубіжних аналогів». Дивно, але це так – не тільки ми самі, звиклі до свого, але багато іноземців, які живуть або постійно бувають у Росії, кажуть, що європейське й американське ТБ (ток-шоу, серіали тощо), як правило, «ще нудніше». Зрозуміло, є й рідкісні винятки, до яких наше ТБ якраз недотягує – ну що ж, є на кого рівнятися ... Зрозуміло, що інформаційні програми – предмет зовсім особливої розмови. Ну й нарешті третє, і останнє. Усі сварять ТБ – і практично всі продовжують дивитися.

Це питання принципово важливе. Часто кажуть, що після появи Інтернету соціальне, а тим більше політичне значення ТБ різко зменшилося, а незабаром і зовсім занулиться – як транспортне значення коней після появи автомобілів.

Але сьогодні це очевидно не так. І навряд чи у найближчому майбутньому так станеться. Тут швидше адекватна аналогія з театром – який і не надумав вмирати після появи кіно. Джерела інформації та її обсяг розширюються – але не витісняють одне одного.

У Росії зараз близько 70 млн користувачів Інтернету (приблизно 3% від світового обсягу, а населення РФ – 2% населення світу). Але жоден сайт не зрівняється за кількістю відвідувачів (тим більше одночасних!) навіть із ТБ-каналами другої категорії, не кажучи вже про гігантів – «Первый», «Россию». Ефект одночасного відеовпливу на десятки мільйонів людей поки що абсолютно недосяжний для Інтернету. Тим більше це стосується політичних сайтів, які збирають (кожен окремо і всі разом) значно менше відвідувачів, ніж наші «дві зірки». Більше того, якщо почитаєте дискусію на багатьох політичних сайтах, то побачите, що добра половина учасників люто відстоюють в Інтернеті саме ту картину світу, яку в них сформувало ТБ. Для них ТБ – первинне, Інтернет – вторинний. А два канали – як і раніше два ока, якими вони бачать соціальну реальність (зрозуміти б ще яке око «праве», яке «ліве»). Тим більше так воно є для основи основ – мовчазної більшості, яка завжди і скрізь на 100% вирішує результат будь-якого голосування, а своєю «соціальною вагою» або надає стійкості державному кораблю, або перевертає його (якщо починає кидатися). Так, значна частина цієї більшості користується Інтернетом – але зовсім не політичними чи інформаційними сайтами... У цих питаннях вони як і раніше від ТБ добра не шукають – швидше, будуть шукати розваг, звично клацаючи мишею, а не пультом телевізора, – хоч які б цікаві картинки з життя зарубіжної чи російської естради їм би демонстрували.

Тепер повернемося до нашої Новорічної ночі.

31 грудня частка «Первого» (від кількості глядачів, які ввімкнули телевізор) становила 23,5%, частка «России» – 24,8%. Якщо брати Москву, то співвідношення зворотне: відповідно 22,4 і 19,3%.

Були тут всякі ТБ-несподіванки. Наприклад, «Первый» показав щорічно нерозмінну «Іронію долі», а «Россия» у той самий час – свіжоприготований мюзикл «Морозко». І цей розрахунок себе виправдав – «Іронію» по всій країні подивилися 23%, а «Морозко» – 26,2%.

Але ось – апофеоз ТБ-Року. З пів на десяту-десятої й до першої-другої години ночі – саме «чос», те, чим поп-зірки заробляють на рік вперед і до чого ТБ-канали готуються добрих 2 місяці. Ось тут стилістичні відмінності й справді виявилися (як, до речі, проявляються майже кожен рік).

«Західник»-«Первый» у своїй програмі «Олів’є» зробив ставку на світових зірок – Елтон Джон, Стінг і т.д. «Ґрунтівник»-«Россия» у своєму «Параді», а потім «Блакитному вогнику» запропонував великий набір рідної попси.

І глядач дружно підтримав вітчизняного виробника звуків! Розрив вражає. По всій країні в «олів’є» вперлися 20,6% глядачів (31-го числа) і 24,1% (1-го січня). А на «Блакитний вогник» збіглися 25,1% до бою курантів і 31,9% – з початком 2011 року! Навіть у Москві, яка явно надає перевагу в інших ситуаціях «Первому», розрив виявився хоч і на користь «Останкіна», але мінімальним (відповідно 21,4-20% до 12.00, 25,2-23,8% після 00.00).

Чи не занадто великого значення я надаю цим цифрам? Ні – «як зустрінеш, так і проведеш». Два канали – психологічний стрижень Вертикалі, головна піарівська опора стабільності. Але не тільки стабільності ... Під звуки цього «Блакитного вогника» проводжали «десятиліття нулів», у яких були такі приємно-округлі кружечки. Ситі нульові, жирні нульові – і «хай буде соромно тому, хто про це погано подумає», як свідчить девіз ордена Підв’язки ... Але в ці роки не тільки «наїдалася стабільність». Ні, відбувалося – майже непомітно, але природно і невідворотно – і щось більше. У Росії – подобається це комусь чи ні – формувалася буржуазна нація. Зі своїм буржуазним (дрібнобуржуазним) патріотизмом. Ми забарилися з цією справою – у Західній Європі такі процеси пройшли 100-200 років тому, а у нас вони були штучно перервані. Більше того, у справі формування такого патріотизму у нас не було (і, на щастя, немає!) високих, героїчних прикладів – життя і справді мирне, сите, нудне. Але інстинктивний потяг до патріотизму, до свого, національного – нездоланний. Без цього буржуазної нації та країни – немає. І от у цьому разі такий потяг виявився у «виборі свого». Такий настрій вгадали на «России» (а почасти вони ж його і формують). Вгадали – і не помилилися.

Оригiнал матерiалу:
http://www.rg.ru