Ці великі карі очі й зубата усмішка… Легко було помітити, як маленький український хлопчик-сирота на ім’я Лев розчулив серце Елтона Джона, коли той стис його в своїх руках позаторік.

Незважаючи на бідність, яка уразила його дитячі роки, це на той час 14-місячне немовля випромінювало дитячу втішність у своєму світі. Бавлячись із незнайомцем, який прийшов у гості, воно заходилося щирим сміхом.

Бо до тієї миті сиротинець у холодному індустріальному місті на кордоні з Росією – де його залишила алкоголічна ВІЛ-позитивна мати за сім місяців до того – був єдиним місцем, яке маленький хлопчик коли-будь бачив.

Фотографію Лева на колінах співака під час його відвідин макіївського дитбудинку у вересні 2009-го побачив увесь світ. Сер Елтон і Девід Ферніш приїжджали до закладу в найгіршій області країни за показниками ураження ВІЛ, оскільки їхній Фонд боротьби зі СНІДом пожертвував більш ніж 1,4 мільйона фунтів на регіон.

Елтон, якому тоді було 62, захотів усиновити Лева, та лиш за день після його від’їзду співака назвали «занадто старим», і українська влада не визнала його фактичний шлюб із Девідом.

Розбита горем пара не могла нічого вдіяти, як схилитися перед бюрократією. Лев, напевно, забув про приязного незнайомця майже відразу; єдиною згадкою про той день стало блискуче нове піаніно у кімнаті для ігор, на якому написано «З любов’ю, Елтон Джон».

Чи саме ця випадкова зустріч спонукала Елтона і Девіда стати на складний шлях батьківства, щоб мати власну дитину? Я провела день у сиротинці через багато тижнів після Елтонового візиту і розумію тепер, що це дуже ймовірно.

Коли я приїхала, там було 80 немовлят і дітей до чотирьох років, поселених у потрісканій будівлі 1960-х, одному з трьох державних сиротинців для дітей ВІЛ-інфікованих матерів. Вони – жертви епідемії СНІДу, від якої потерпає Україна та яка посилюється вживанням наркотиків і незахищеним сексом.

Директор дитбудинку Віктор Гончаров сказав мені: «В Україні немає справжньої культури всиновлення, і не лише ВІЛ-позитивних дітей. Це велика ганьба».

Лев, напевно, залишатиметься у подібних закладах, доки досягне повноліття. І хоч макіївські діти наділені любов’ю персоналу, проте та любов виявляється мізерно скупо через нестачу ресурсів.

Коли я вже йшла, няня заграла українську народну пісню на коштовному піаніно. Душевна музика полинула до Лева, який дрімав після обіду на одному з багатьох ліжечок у спальній кімнаті.

Без сумніву, він і далі живе своїм анонімним життям у стінах сиротинця. Та я сподіваюся, що це життя сповнене музики, як і хотів Елтон Джон.

Оригiнал матерiалу:
http://www.dailymail.co.uk