Голодомор 1932-1933 років – масовий голод, навмисно організований радянською владою. Він призвів до багатомільйоних людських втрат на території Української РСР. Голодомор був спричинений  свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української РСР з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Зерно – Європі, або «Закон про п'ять колосків»

Сьогодні, спираючись на документальні, немає підстав сумніватися, що Голодомор був штучним, йому передувало нестабільне економічне становище Радянського Союзу, різке зниження цін на сільгосппродукцію на Заході.  Щоб отримати кошти, керівництво СРСР прийняло рішення збільшити обсяги продажу зерна, саме тому різко зростали хлібозаготівельні плани і з колгоспів забирали майже весь урожай. Це призвело до погіршення продовольчого становища в українських селах. Унаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932 року, у деяких сільських районах України почався голод, унаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав доти, доки визрів урожай 1932 року. Проте він не покращив становище населення.

 „Голод почався ще у 1932 році. Урожай був непоганий, але увесь намолочений хліб забрали. Нікому було виходити у поле, люди мерли, як мухи... за день помирало близько 20 душ. Не було кому ховати...” (Іван Приступній, Одеська область)

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п'ять колосків».

„Коли мені було 12 років, мене за колоски засудили до важких робіт. Мама разом із сестрою пухли, а потім померли у мене на очах. Одне спасіння: миші наносили у нірки запасів, ховали в землю, ми знаходили, розбивали замерзлу землю, а зерно забирали” (Петро Олизка, Дніпропетровщина).

Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» –  позбавленням волі на строк не менше 10 років. А у жовтні 1932 року в основних хлібозаготівельних регіонах було створено Надзвичайні хлібозаготівельні комісії (НХК). Уже в листопаді 1932 року було запроваджено систему спеціальних бригад із видобутку зерна («червоних валок»), які забирали у людей усі продукти харчування, які знаходили в хаті.

Олена Осока з Дніпропетровщини пригадує, як їздили на підводі і забирали в людей продукти: „Зазвичай їх було троє. Двоє заходили на подвір’я, а третій чекав на них біля підводи. Називали вони себе „комсомольцями”, документів не пред'являли.. До нашого двору приходили один раз, бо на інший брати було нічого. Прискіпливо шукали продукти не тільки у хаті та коморі, а й по всьому подвір’ї. Де бачили рихлу землю підходили і пристосованою палицею з гострим металевим наконечником проколювали її. Нічого не можливо було приховати. Мама за образами в хаті заховала 5 стаканчиків пшенички, щоб було з чого нам хоча б юшки зварити - знайшли, забрали і попередили, що наступного разу такі спроби дарма не пройдуть. Боронитися люди не мали змоги. Держава про них не піклувалася”.

 Загалом, до таких бригад входило понад 110 тисяч добровольців, набраних з-поміж селян, які таким чином намагалися врятуватися від голодної смерті, – вони одержували певний відсоток від вилученого зерна і харчів.

Варто зазначити, що обсяги конфіскованого зерна були мізерними. Тобто зерно, виявлене при обшуках, які супроводжувалися конфіскацією всього незернового продовольства, становило зовсім маленьку частку в усьому обсязі заготівель. Люди ж, позбавлені будь-яких харчів, пухли і помирали від голоду. Більшість померлих не хоронили – просто не було кому. У кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Доволі поширеним був канібалізм.

Ганна Гаврилюк з Рівненщини згадує голодні роки свого дитинства: „Здається, аж з Воронежа батько привіз торбинку борошна. Мама раділи: буде чим заколочувати окріп і годувати найменшенького, йому ще й року не було. Та тільки мама вийшли з хати, ми сараною налетіли на торбинку і виїли все до пилинки. Чекали сварки. А мама обняла нас, скільки вистачило рук, і заплакала: "Діти, діточки, чим же я тепер буду годувати свого синочка". Хата наповнилась безсилим скиглінням. Ми плакали. Пам'ятаю сусіда. Він прийшов просити їсти: опухлий, шкіра на ногах потріскалась, з тріщин стікала вода. Наш ліпник його не врятував, упав бідолаха за порогом, щоб більше ніколи не встати.

А я, дитина, дивувалась: чого це мертвих звозять на кладовище на возі, чому не кладуть у домовини, не одягають у нове вбрання, чому ніхто не плаче?”

У листопаді 1932 року вийшла постанова про посилення хлібозаготівель, згідно з якою господарства за невиконання планів карали натуральними штрафами. Згодом перелік компенсаційних харчів розширили іншими продуктами: картоплею і салом, наприкінці року – продуктами тривалого зберігання. Таким чином, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство. Згодом припинилися поставки продовольства у низку районів. Крім блокади внутрішніх адміністративних одиниць, у 1932–1933 роках було запроваджено блокаду самої Української РСР, оскільки українські селяни втікали в сусідні області Російської РФСР, де не було голоду. Так звана «харчова» блокада України була організована силами внутрішніх військ і міліції. Було заборонено виїзд селян із УРСР. Водночас, громадянам, які в'їжджали в Україну з Росії було заборонено провозити харчі без дозволу держави.

Чи був Голодомор геноцидом?

Як в Україні, так і за її межами не досягнуто згоди стосовно подій, означених як Голодомор. Існують такі альтернативні точки зору щодо Голодомору в Україні:

1. Ніякого голодомору взагалі не було, а була посуха на значній території СРСР (а не лише в Україні), унаслідок чого у населення були певні проблеми з харчуванням. Кількість загиблих (мільйони) завищена з метою спекуляції.
2. Так, мільйони людей загинули в Україні від голоду, але:

• голод було викликано необхідністю експортувати значну кількість зерна для сплати закупівель передових технологій, необхідних для індустріалізації СРСР, тобто метою було винятково зерно, а не винищення селян;
• те, що в Україні ситуація (тобто кількість загиблих) була гіршою, ніж в інших частинах СРСР, зумовило лише «перегинами» тодішнього керівництва України;
• вилучення продовольства виправдано тим, що воно дало змогу здійснити індустріалізацію, а індустріалізація – перемогти Німеччину у Другій світовій війні. Водночас, саме постачання зерна з СРСР у тогочасну Німеччину допомогло Гітлеру та його партії прийти до влади й поставити економіку Німеччини на «військові рейки».

Стосовно кваліфікації Голодомору як акту геноциду висловлюється теж певний спектр альтернативних думок: від того, що не можна кваліфікувати як геноцид події, що сталися, до укладення міжнародного документа про геноцид (1948). До того ж, оскільки від голоду помирали не лише в Україні, то нема доказів про акцію, спрямовану проти українців.

Проте українці, які пережили ті страшні роки, хто залишився живий, дають однозначну оцінку тим подіям: „Найстрашніший злочин часів сталінізму - штучний голод 1932-1933 рр. У ті часи був дуже високий урожай хліба, але люди, які працювали в колгоспах, хліба не отримували. Держава все вивезла в Москву, Ленінград. Селяни залишилися без їжі, зате російські робочі не голодували. Селяни ходили в Росію вимінювати одяг на хліб...  (Тетяна Горбачова, Сумська область)”.

Так, 24 країни світу офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом. У 2003 році Український парламент назвав, а 2006 – офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УРСР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисячу осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

 „У нашому селі душ 500 померло, у сусідньому – 750. Їли лободу, рогозу, худоба здихала – їли. Батько був головою сільради, він дав вказівку видати людям по склянці гречки, і його за це на другий день заарештували” (Віктор Міхолевський, Черкащина).

Голодомор 1932-1933 років – це, мабуть, найстрашніша сторінка історії нашого народу, і хоча не всі українці визнають його геноцидом, проте ті, хто пережив страшні голодні роки, бажають одного – щоб у хаті завжди був хліб. 

 Наталія Куксенко