Минулого тижня Українське спортивне братерство, яке з 1972 року володіє та займає приміщення в Іст-Вілліджі на Другій авеню, розпочало пошуки орендарів, щоб мати можливість сплачувати 80 тис. доларів щорічного майнового податку та 25 тис. страхування. За словами брокера з нерухомості Ґері Рубінштейна, на споруду вже є 15 претендентів. Самі ж учасники клубу змушені будуть шукати для занять спортом інше приміщення.

Для пана Грицика, нового учасника, клуб – це «можливість підтримувати стосунки із людьми з батьківщини». У 70-х роках до нього належали сотні українців, нині ж їх всього двадцятеро. На думку пана Вербицького, віце-президента клубу, цей занепад слід пояснювати розпорошенням українців, зокрема і на Брайтон Біч, ідеться в статті. «Здавання приміщення в оренду – це єдиний спосіб хоча б зберегти ім’я клубу», – вважає пан Зінкевич, президент клубу.

Ще до появи назви Іст-Віллідж територія вздовж Другої авеню між Східною Шостою Стріт та Східною Десятою Стріт була відома як Мала Україна. На Шостій Стріт, неподалік від українського костелу на честь святого Георгія, збудований Український музей. Однак за останні роки українців в Іст-Вілліджі поменшало, зауважує автор статті.

Досі спортивний клуб мав незначні доходи із трьох кімнат на верхньому поверсі. Однак законодавство не дозволяє підвищувати орендну плату для місцевих мешканців, тож вона становить 700 доларів на місяць, пояснює складність ситуації пан Зінкевич. Самі ж клубні внески мізерні – 15 доларів в рік. Їх підвищувати, на думку керівництва клубу, не можна, оскільки зникне половина учасників.

Люба Фірчук не уявляє, куди вона ходитиме ввечері, якщо не в клуб в Іст-Вілліджі, однак згодна їздити в інше місце, аби лиш «підтримувати зв’язки з рідною культурою».

Оригiнал матерiалу:
http://eastvillage.thelocal.nytimes.com