Події у Єгипті спричинили розмови про те, чи може таке ж повторитися у інших куточках світу. Особливо на теренах колишнього Радянського Союзу, пише авторка статті.

І це не дивно, адже більшість із колишніх радянських республік потерпають від авторитарного правління лідерів, часто вихідців із спецслужб, які правлять, опираючись на вузьке коло олігархів.

Проте ситуація тут все ж дещо інакша: інші політичні системи, досвід «кольорових революцій» у Грузії, Киргизстані та Україні. Самі пострадянські республіки добряче відрізняються між собою – від багатих виробників енергії до збіднілих ізольованих країни. Три із них мають військові конфлікти із сусідами, у частини – закриті кордони. Лише Україна, Молдова та Грузія останнім часом мали чесні вибори, у них є опозиція, і їхні режими демократичні, на відміну від колишніх сусідів по Радянському Союзу, зазначає Аманда Пол.

Єгипетське повстання породило найбільше розмов про можливість чогось подібного у Росії, проводячи паралелі між Госні Мубараком та Владіміром Путіним, йдеться у статті. Але Путіна, незважаючи ні на що, підтримує більшість російських громадян. Так само білоруси прихильно ставляться до Аляксадра Лукашенки. «Тоді як прозахідні фракції та активісти-правозахисники у Росії та Білорусі продовжують засуджувати своє керівництво, не схоже, щоб це давало результати. Із підтримкою державних сил безпеки та військових, слабкою опозицією і великою кількістю людей, які досі “терплять” їх, вони нині надто могутні, щоб бути скинутими», – пише Аманда Пол.

Ситуація у Казахстані та Узбекистані порівняно стійка. В обох країнах правлять лідери пенсійного віку, які прийшли до влади ще у радянський час. До них переважно прихильно ставляться громадяни, немає сильної опозиції. Влада працює у напрямку євроінтеграції, а рівень життя населення покращується. Те ж можна сказати про Туркменістан. Одна біда – смерть престарілих президентів Узбекистану та Казахстану ймовірно призведе до дестабілізації та боїв за владу, вважає журналістка.

Тривожнішою є політична обстановка у Киргизстані та Таджикистані, які потерпають від економічних складнощів. Тут сильніша, ніж у сусідів опозиція і, незважаючи на заборони влади, діють ісламісти. У Киргизстані завдяки нещодавнім демократичним зрушенням люди мали змогу висловити своє невдоволення, тому, на думку авторки статті, нова революція тут скоріш за все не відбудеться. А от у Таджикистані ймовірність повторення єгипетського сценарію цілком можлива.

Влада Азербайджану та Вірменії, йдеться у статті, поза небезпекою. Вона рухається у бік інтеграції із Заходом, підвищує рівень демократії. Тут звичним явищем є демонстрації, а нещодавно стартувала антикорупційна кампанія. Єдиною загрозою для них є відновлення військових дій у Нагірному Карабасі.

«Загалом не схоже, щоб якісь великі зміни на кшталт єгипетських відбулися у цьому районі у найближчий час. Натомість, якщо хвилювання на Середньому Сході триватиме і буде зруйновано нафтовий сектор, це може бути вигідним для багатих на енергію середньоазійських держав. Проте у довготерміновій перспективі є більші ризики, і тому в інтересах усіх цих країн “повчитися” на досвіді Єгипту», – закінчує статтю Аманда Пол.

Оригiнал матерiалу:
http://www.todayszaman.com