«Страх відчувався. Не лише на той час 31-однорічна Ліда Квітка (прізвище змінено редакцією) була стурбована, що може дійти до насильства, – у день 22 листопада 2004 року», – пише автор статті. Тоді 250 тисяч людей зібралися на київському Майдані Незалежності з протестом проти результатів президентських виборів. «Йшлося про глум над нашими цінностями шляхом фальсифікацій та обману», наводить видання слова Ліди Квітки. Результат, мовляв, було сфальсифіковано на користь Віктора Януковича.

З помаранчевими шаликами та стрічками прихильники прозахідного кандидата Віктора Ющенка тоді гучно та мирно виступили проти порушень на виборах. І були сповнені ейфорії. Сама Ліда Квітка, за її словами, раніше не цікавилася політикою, але тоді для людей важливою була інформація і були ЗМІ, які об‘єктивно висвітлювали події.

Попри страх протистояння з міліцією, мітингувальниками тоді рухало велике натхнення. Найбільше воно було присутнє у перші дні протестів – коли відчувалася спільна мета і революційний настрій. «Уперше в історії України люди боролися об‘єднано і самоорганізовано», – каже Ліда Квітка.

Поки люди на вулицях демонстрували, пише автор статті, парламент і Верховний суд вирішували долю виборів. Тим часом на бік мітингувальників стали СБУ та армія. Внутрішні війська, які мали розігнати демонстрантів, повернулися у казарми. А коли 8 грудня дали зелене світло новим виборам, у Києві серед прихильників Віктора Ющенка панувала ейфорія. Але не всі вже перебували у піднесеному настрої. Зокрема, й Ліда Квітка. «На початку це був позитивний рух, але потім ситуацію політично використали», – наводить автор статті її слова. До того ж у демонстрантів було надто багато надій. Та все ж революція не минула даремно, стверджує Ліда Квітка, оскільки зросла суспільна свідомість.

Оригiнал матерiалу:
http://diepresse.com