«Канцлера, на жаль, не було на місці, а тому непереможний двометровий богатир стояв у порожньому офісі Анґели Меркель. Але навіть й так Віталій Кличко почувався улещеним», – зазначає автор статті, описуючи перебування у владних коридорах в Берліні чемпіона світу з боксу. Віталій Кличко також відвідав інші провідні політичні інституції Німеччини – бундестаг, МЗС, головний офіс партії ХДС, оскільки, за його словами приїхав у Берлін «вчитися». Адже хоче стати президентом і для цього заснував минулого року партію «Український демократичний альянс за реформи», скорочено – УДАР, зазначає автор.

Віталій Кличко висловив жаль, що і після 20 років незалежності українські «політика і економіка все ще дуже віддалені від Європи». Відомий боксер розповідав перед численними представниками ЗМІ про своє бачення України – в Європейському Союзі.

Тут, зазначає автор, Кличко розходиться з теперішнім президентом України Віктором Януковичем, який представляє головно інтереси проросійськи налаштованих українців. У Януковича та Кличка різні долі – якщо перший вийшов «з народу», то Віталій ще в дитинстві, перебуваючи в Чехословаччині разом з батьками, насолоджувався привілейованим становищем. ЄС та громадянські права, за які він сьогодні виступає, для більшості українців є абстрактними темами, констатує автор статті.

Однак шанси Кличка у змаганні за президентську посаду сьогодні такі ж мізерні, як у його наступного суперника Одланьєра Соліса на рингу. Якщо на рингу Кличку немає рівних, то в політиці – все по-іншому, зазначає Олаф Зундермаєр. Тут Кличко – лише претендент щодо теперішнього президента.

Той перед Помаранчевою революцією вже був прем‘єр-міністром і, здається, шляхом репресій проти опозиції та преси хоче відновити напівавторитарні порядки тих часів, йдеться в статті. Під час тогочасних демократичних виступів у Києві, нагадує автор, Віталій та його молодший брат Володимир належали до протестантів.

«Але помаранчеві і блакитні – це вже історія», цитує слова Віталія Кличка Олаф Зундермаєр. Сьогодні партія Віталія, УДАР, після місцевих виборів у жовтні представлена у радах в багатьох областях України, але поки не у Верховній Раді. Однак на думку Віталія Кличка, люди в Україні «дуже розчарувалися в старих політиках» та «чекають на нові сили». І цим людям партія УДАР готова запропонувати концепцію соціальної ринкової економіки.

Поруч із Віталієм на прес-конференції сидів керівник київського бюро Фонду Конрада Аденауера Ніко Лянґе, який зазначив, що фонд намагається підтримувати в Україні демократичні рухи. «І на тлі останнього розвитку подій в Україні це не так вже й легко», – наводить автор статті слова Ніко Лянґе. Лянґе був свого роду політичним гідом для Кличка в німецькій столиці. Його самого півроку тому було затримано в київському аеропорту і лише втручання німецьких високопосадовців допомогло йому в‘їхати на територію України. Фонд Аденауера належить до жорстких критиків уряду Януковича, зазначає автор статті, а Лянґе вважають контактною особою. Кличко у Берліні зустрівся з держсекретарем МЗС Вольфом-Рутгартом Борном та генсеком ХДС Германом Ґрьое.

Віталій Кличко вже двічі намагався стати мером Києва, але посідав друге і третє місця, нагадує автор статті. Після цього Кличко став дещо уїдливим і запам‘ятався фразою: «Політика – це бій без правил». Але тепер він вже не є таким недосвідченим, запевнив Віталій у Берліні, та знову закликав до боротьби з корупцією.

Оскільки Віталій Кличко – забезпечена людина, то тут йому можна вірити. А от зі ступенем кандидата наук, який від здобув в Україні 11 років тому досить швидко, все по-іншому. Оскільки українські вищі навчальні заклади та професори мають славу продажних. Також в Україні дуже помітне незвичне переплетення спорту і політики, між якими балансує Кличко, пише автор статті.

Найважливіший футбольний олігарх – Рінат Ахметов – вже давно на боці президента Януковича. Найбагатший українець – давній приятель та покровитель Януковича, який, своєю чергою, зумів залучити до своєї політики багатьох легендарних українських спортсменів. «І чемпіон світу з боксу Віталій Кличко також прораховує свої шанси в політиці. Адже у Берліні він стверджував: “Я це можу!”», – пише автор статті.

Оригiнал матерiалу:
http://www.zeit.de