«Як функціонують демократури? І чому вони існують так довго? І коли настає той момент, коли вони раптом вибухають зсередини?», – запитує Ґергард Ґнаук. На думку автора статті, приводом, аби пошукати відповіді на ці запитання, можуть служити події в арабському світі та в країнах на східних кордонах ЄС.

10 років тому політолог Йельського університету Кейт Дарден увів поняття «шантажистська держава». При цьому він вивчав досвід України, в якій формально існували вільні вибори та поділ влади. Вчений наводив три елементи цієї владної політики, зазначає Ґергард Ґнаук. По-перше, державні установи толерують корупцію і навіть практикують її; по-друге, спецслужби слідкують за випадками корупції і старанно наповнюють теки справ на посадовців та приватних осіб; по-третє, коли в певний момент потрібно добитися політичної прихильності, то дістають ці теки з матеріалами і шантажують відповідних осіб. При цьому від них вимагається одного – слухняності. Якщо ж добитися цього не вдається, то може статися те саме, що з Михаїлом Ходорковським, якого «незалежне правосуддя» запроторило за ґрати.

З часу здобуття незалежності Україна пережила два різких повороти, стверджує автор статті. Леонід Кучма, який правив до 2004 року, можливо, й не все робив погано, але коли йшлося про владу, то «він покладався на згубне поєднання з корупції та репресій». Але цей бруд зрештою сплив на поверхню і все помітнішим ставав контраст між Україною та західними сусідами. І тоді в 2004 році відбулася мирна Помаранчева революція, яка змела Кучму та його кронпринца Віктора Януковича.

На думку автора статті, «помаранчева» команда почала проводити спрямовану на Захід політику – як в інших східноєвропейських державах після 1989-го. «Однак радянська спадщина та культурний розкол країни за наявності великої російської меншини виявилися надто тяжкими», – пише Ґергард Ґнаук. На його думку, стримуючим фактором була близькість Росії, яка показувала свою немилість за допомогою важливих важелів впливу. А ще – відсутність підтримки з боку «старих країн-членів ЄС», та слабкість керівництва держави і його помилки.

Усе це призвело до фрустрації і в лютому минулого року настала зворотна реакція. На відносно чесних виборах до влади прийшов Віктор Янукович і з того часу відбулися суттєві зміни. «Чи лежить майбутнє України в минулому? Шантажистська держава повернулася?», – запитує автор статті. І зазначає, що є вагомі підстави так вважати. Великою відмінністю урядування Януковича від правління «помаранчевих революціонерів» Ґергард Ґнаук вважає те, що сьогодні важливі представники колишнього владного табору перебувають у в‘язниці, зокрема Юрій Луценко. У рамках «боротьби з корупцією» заарештовано також Ігоря Діденка та Анатолія Макаренка – колишніх очільників «Нафтогазу України» та митниці.

«І тепер всі погляди спрямовані на Юлію Тимошенко – лідерку опозиції», – пише Ґергард Ґнаук. Вона зараз живе в «оманливій свободі». Її не заарештують, вважає автор статті, цю помилку колись вже зробив Леонід Кучма, що допомогло Тимошенко почати кар‘єру мучениці. Але у Брюссель її не пускають, натомість запрошують на допити, а СБУ тримає її на прицілі. Звинувачення проти Тимошенко та Луценка нікчемні, однак, можливо, йдеться не так про справедливість та сурозмірність, як про те, щоб залякати двох найнебезпечніших опозиціонерів та зруйнувати їхній політичний фундамент, припускає автор статті. Зокрема, партію Тимошенко «незалежне правосуддя» не допустило в двох областях до місцевих виборів, внаслідок чого виборці проголосували за радикальних націоналістів.

Такий розвиток подій, на думку Ґергарда Ґнаука, влаштовує Росію: «Ніщо не було б для Путіна більш небезпечним, як успішні, стабільні демократії та ринкові економіки в сусідніх державах». Тому Росія чинить сильний тиск на Україну і просуває подальше переплетіння економік двох країн.

Однак поки ще в Україні існує певний плюралізм у ЗМІ, багато людей після 2004 року втратили страх, а сам Віктор Янукович запевняє, що прагне просування убік ЄС. До того ж деякі з його економічних та соціальних реформ видаються цілком доречними. Брюссель теж може зробити дещо, аби перетворити деклароване зближення на реальне. У середу до Києва прибуває міністр закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервеллє, який повинен проявити активність і потурбуватися, аби Берлін поступово скасував візовий збір. «Бо в довгостроковій перспективі ніщо для Європи не було і не є таким корисним, як свобода пересування: як для бідних, але динамічних суспільств сходу Європи, так і для багатих, старих суспільств заходу континенту», – підсумовує Ґергард Ґнаук.

Оригiнал матерiалу:
http://www.welt.de