На початку березня в Києві під головуванням спікера Верховної Ради України В.М. Литвина відбувся круглий стіл з питань розвитку агропромислового комплексу. На порядок денний було винесено ряд питань, серед яких були проблеми ринку, оренди та родючості землі, стан та перспективи соціально-економічного розвитку села тощо. У роботі круглого столу брали участь народні депутати України, депутати рад різного рівня, аграрії та сільгоспвиробники з усіх регіонів держави. Я був одним із представників Чернігівщини. Одразу зазначу, що подібні заходи мають проводитися регулярно, адже питання села і землі ніколи не втрачають своєї актуальності і завжди потребують уваги з боку влади і фахівців. Зрештою прийняти будь-яке важливе рішення стосовно села можна тільки тоді, коли до кола збираються ті, хто працює в агропромисловому комплексі і щодня має справу з проблемами і негараздами, які треба вирішувати: і керівники, і звичайні трударі.

Для мене визначальним моментом стало те, що чинна влада дійсно та реально намагається зрозуміти конкретні проблеми агропромислового комплексу і працівників сільськогосподарського виробництва. Сам факт проведення такої зустрічі красномовно говорить про те, що про сучасний стан українських сіл державні керівники хочуть почути з першоджерел, від тих, хто безпосередньо має справу з землею, щоб зрозуміти ситуацію і знайти шляхи вирішення гострих питань. Крім того, я особисто зміг пересвідчитися, що чинна влада дійсно консолідована, оскільки працює по всій вертикалі. Наприклад, під час заходу аграрії озвучували проблеми і депутати рад різних рівнів одразу ж намагалися обговорити різні шляхи і методи їх вирішення як на місцях, так і в масштабах держави.

Навіть більше. Я не можу не радіти намаганню влади почути нашу думку, думку тих, хто дивиться на проблеми агропромислового сектора, як то кажуть, знизу, оскільки, крім того, що я депутат Городнянської районної ради від Народної Партії, я, перш за все, аграрій і не з чужих слів знаю, які труднощі доводиться долати і з якими перепонами доводиться стикатися трударям землі. І в той же час, будучи депутатом, я розумію, що можна зробити, щоб виправити ситуацію на краще, які конкретні законодавчі механізми слід задіяти для вирішення скрутних ситуацій. Зрозуміло, що в умовах нинішніх економічних (кризових) реалій земельне питання, на жаль, залишається складним і болючим. І на даний момент законопроект щодо продажу землі (який поки що ветований, але навколо якого точаться жваві обговорення) без урахування думки аграріїв і механізму регулювання проблем землекористування також сприймається і ними самими, і представникам влади доволі неоднозначно. Але сам факт проведення подібних круглих столів дає надію, що ситуацію тримають під контролем і вона має реальні шанси змінитися на краще.

Щодо мене, то я не вважаю, що продаж землі сприятиме виходу із кризи. Навпаки упевнений, що наша земля може і повинна працювати на нас. Звісно, наша родюча земля, у разі її продажу, у тому числі й іноземцям, може принести в державну казну значні дивіденди. Але, на мою думку, було б доцільніше створити замкнений самодостатній незалежний від примх світових криз механізм, який буде взаємовигідним і землеробові, і бюджету. У кінцевому результаті виграватимуть люди. Але ж без сприяння держави запрацювати він не зможе. До речі, хотів би зазначити, що наш лідер також поділяє погляди аграріїв на таке, я б сказав, стратегічне питання.

Обнадіює те, що внаслідок таких зустрічей влада нарешті усвідомить, що наша земля-годувальниця – це той ресурс, який при належних умовах забезпечить безперебійне наповнення бюджету і підйом сільськогосподарського виробництва. Оскільки нині займатися землею, вкладаючи в цей, воістину, рабський труд душу, можуть лише ті, хто дійсно любить її, адже примарний заробіток можливий тільки у далекій перспективі. Але якщо допомогти цим трударям на рівні держави, то у виграші опиняться усі, і вимираюче село зможе відродитися за рахунок створення робочих місць, а пов’язані із землеробством та сільгоспвиробництвом проблеми почнуть вирішуватися. І відпаде необхідність закупівель високовартісної сільгосптехніки, а натомість ми знову ж таки підтримаємо вітчизняного виробника. Використання зазначених та ряду деяких інших конкретних заходів в аграрному секторі України допоможе зробити його конкурентоспроможним.

Наостанок хочу додати, що, не зважаючи на всі складнощі, вирішити проблеми агропромислового комплексу цілком реально і Україна вже найближчим часом займе достойне місце на ринку продовольства, дефіцит якого відчувається у всьому світі. Владі слід слухати і чути трудівників української землі. Від неї потрібно лише бажання розробити дієвий механізм і спрямувати необхідний ресурс для його підтримки і розуміння того, що інвестуючи своїх аграріїв, ми інвестуємо процвітаючу країну.

ДОВІДКА: Байдала Юрій Олександрович. 1962 року народження. Уродженець с. Івашківка Городнянського району Чернігівської області. Керівник фермерського господарства.

Юрій Байдала,

депутат фракції Народної Партії

в Городнянській районній раді