Успіх європейської політики сусідства залежить від офіційного визнання Євросоюзом фундаментальних відмінностей між сходом і півднем Європи, а саме їхніх проєвропейських устремлінь і перспективи, пишуть Адам Бальцер і Марек Сівець напередодні саміту в Будапешті і запланованого перегляду політики сусідства.

За словами авторів статті, політика сусідства мала стати «утішним призом» для східноєвропейських країн за їхні позитивні зміни, однак разом із призом вони змушені були проковтнути «гірку пігулку» – опинитися під спільною парасолькою з менш демократичними країнами Південної Європи.

Як пишуть автори статті, найважливішою подією політики сусідства щодо східноєвропейських країн був запуск програми «Східне партнерство» в 2009 році, яка орієнтована на наближення країн Східної Європи і Південного Кавказу до ЄС. Її основа – проєвропейські реформи. Однак дуже швидко виявилося, що «пошитий у Брюсселі костюм не ідеально «сидить» на наших сусідах, а саме не задовольняє їхні європейські устремління», йдеться в статті. Серед країн, які охоплює «Східне партнерство», на думку авторів, найбільш демократичні – Україна, Грузія і Молдова. Причому остання, де у 2009 році прийшла до влади проєвропейська демократична коаліція, подає найбільші надії і може викликати в Києві і Тбілісі здорове спортивний азарт за європейський високий бал. Попри негативні тенденції на півдні, «Баку та Єреван і досі більше зацікавлені у співпраці з ЄС, ніж інші країни Півдня», вважають автори статті.

«”Конструктивна самокритика” європейської політики сусідства на сході вимагає визначення кількох дилем, які окреслюють головні вісі активності Європейського Союзу», зазначається в статті. Дилеми наступні: багатосторонність політики ЄС; розвиток міжлюдських контактів та співпраці з громадськими організаціями; візовий режим. На думку авторів статті, не можна й далі терпіти ситуацію, коли «простий візит до Європейського Союзу коштує більше 40 євро… Сьогодні європейська віза – це розкіш і штучний бар’єр для мешканців Сходу. Водночас саме візит до ЄС – найбільший шанс для завоювання нами сердець пересічних людей на Сході».

Ще одне важливе питання, зазначається в статті, – це гроші: необхідно збільшити суми, виділені на програми, в новому бюджеті ЄС (від 2014 року) та переглянути спосіб виділення цих коштів. Як зазначають автори, ахіллесова п’ята східноєвропейських сусідів ЄС – корупція і прихильність до авторитарних політиків.

Окремо автори статті виділяють питання членства східноєвропейських країн в ЄС. Попри те, що ЄС не може дати однозначної відповіді щодо готовності будь-коли прийняти до своїх лав східноєвропейські країни, останні дійсно потребують такої перспективи, бо це – єдиний шанс на проведення реформ. Автори статті закликають ЄС, який досі обмежується загальними формулюваннями щодо можливості для кожної європейської країни вступити до Союзу, до щирості.

Насамкінець експерти роблять висновок, що південні і східні сусіди ЄС надто різні, щоб об’єднувати їх в одне ціле і що всі ці аспекти необхідно обговорити на саміті в Будапешті.

Оригiнал матерiалу:
http://www.rp.pl