На Черкащині небагато аграрників, які у часи економічної кризи, майже повного розвалу і занепаду сільськогосподарського виробництва, не опустили руки, як би по них не били «новітні реформатори» за принципом «бий – біжи і хапай, що трапляється по дорозі». Навпаки, збереглись, хоч і небагато, класиків господарювання, хто зберіг, як острівки, крупнотоварне виробництво, не відмовившись ні від тваринництва, ні від рослинництва. Як ознака часу, що не стоїть на місці, з’явилися справжні аграрники – новатори, які оволоділи сучасними світовими технологіями і активно запроваджують їх у себе. До такої когорти творчих практиків і належить народний депутат України фракції Народної Партії, голова Черкаської регіональної організації Народної Партії Сергій Терещук.

- Сергію Миколайовичу, з чого все починалося?

- Те, що робилося на нашій землі, я все бачив і знав, і нерідко серце стискалось від того. Часто думав, чого ж у світі аграрне виробництво не занепадає, а розвивається. Почав шукати відповіді в літературі, а потім і в поїздках за кордон, щоб побачити все на власні очі. Вразив технічний і технологічний прогрес, раціоналізм, ефективність кожної галузі. Там не мучать землю і не висмоктують з неї останні соки. Там вона партнер усіх тих, хто живе на ній і виробляє продукцію. Ці підходи ми перейняли і поклали в основу діяльності агропромислової компанії «Маїс». Аграрники Черкащини либонь пам’ятають наші перші кроки з виробництва насіння кукурудзи, соняшника, а потім ріпаку й інших культур. Результатом нашого наполегливого пошуку і навчання стало те, що з учнів таких відомих компаній, як «Піонер», «Сінжента», «КВС», «Євраліс», «Ксесей» ми виросли до їхніх партнерів, а згодом і конкурентів.

- Конкретизуйте, будь ласка, що це означає для України?

- Нашим насінням кукурудзи у державі нині засівають 15 відсотків площ, соняшника – три відсотки. Звісно, що на Черкащині ця питома вага значно вища.

- Тому що виростили, продали, гроші порахували і розподілили, то й мета досягнута?

- Ви накинули недалекоглядну схему мислення скоробагатьків від землі, яким найбільший прибуток з неї вище всього.

Концепція ТОВ АПК «Маїс» зовсім інша. Ми не діємо за принципом – бізнес заради бізнесу. Поряд із розширенням виробництва обов’язкова мета модернізувати його, освоїти нові види, створити робочі місця для трудівників села. Саме з цих мотивів ми заклали на великих площах сади (130 гектарів), горіхові плантації, на яких висадили вже 35 гектарів грецького горіха та ліщини. А ще 40 гектарів висадимо нинішньої весни. Все це на імпортних подвоях, на крапельному зрошенні, за найновішою агротехнологією. Зараз завершуємо будівництво насіннєвого заводу. Врахуйте ще таке: щоб доглянути все це господарство, ми створили додатково 300 робочих місць, а селянину головне робота, а з нею і добробут.

- Кажуть, що якби кожна людина щоденно споживала горіхи та яблука, то й вік українців був би тривалішим.

- Так воно і є. Медики рекомендують щоденно вживати хоча б два яблука і п’ять горіхів, і це б знизило ризики інфаркту вдвічі.

- Але ж не будь-якого яблука, а смачного, поживного.

- Так, українському споживачу ми прагнемо повернути якісні харчі. Для цього збудували фруктосховище місткістю 5 тис. тонн. У холодильнику яблука завантажують у камери, відкачують кисень, і додають азот, щоб не розмножувались грибки і бактерії, а плоди зберігались наче щойно зірвані з дерева аж до наступного літа. Тепер наша продукція не гірша за голландську чи польську, але ж дешевша і своя, українська.

У планах компанії розширення вирощування картоплі, овочів, саджанців для населення. Скажімо, той самий горіх чудово почувається на невдобах, на пустирях, а дарує плоди для 4 поколінь людей.

Якістю продукції я переймаюсь і як народний депутат. Бо до чого ми дожилися, щоб молочні продукти стали недосяжними для дітей, людей похилого віку. З цією метою ініціював прийняття Закону України «Про харчові продукти» і закликаю колег-аграрників розширити сферу виробництва тваринницької продукції.

- Отже, добре «Маїсу», його трудівникам, а державі і місцевим громадянам, який зиск від цього?

- Усі наші підприємства працюють прозоро, сплачують податки. Про які суми йдеться, видно на прикладі Чигиринського району, до бюджету якого від нас у минулому році поступило 8 млн. грн. Своїми прибутками ми ділимося і з місцевими громадами шляхом розв’язання їхніх соціальних проблем. Ми проти закриття у селах шкіл. У крайньому разі там, де мало дітей, треба йти на створення комплексів школа-дитячий садок, бо не можна маленьких крихіток забирати із одного села і везти в інше, відривати їх від батьків. Проект «Шкільний автобус» корисний для старших учнів. У селі Красносілля того ж Чигиринського району ми взяли на себе ініціативу відновити роботу такого закладу і виділили на це 100 тисяч гривень.

Нам болить доля людей, які проживають в інтернатах для пристарілих. Щорічно для цих закладів виділяємо насіння для вирощування власної продукції на землях, що закріплені за ними. Таку підтримку щорічно надаємо інтернатам Катеринопільського, Звенигородського, Чорнобаївського, Чигиринського районів

Всього за останні два роки на благодійні потреби спрямували понад 2 млн. гривень.

- Сергію Миколайовичу, всі ми живемо на землі, будуємо, творимо, а тому всіх нас зачіпає її найближча доля, коли вона стане товаром.

- На жаль, це може мати непередбачувані негативні наслідки. У Конституції України написано, що земля – національне багатство. Але чомусь по-справжньому цим багатством користується дуже обмежене коло людей. Невизначеними залишаються механізми формування ціни на землю. Здається, держава хоче тихенько відійти в сторону й сказати – ось вам ринок землі. Однак, якщо ринок землі почне діяти без вивершеної законодавчої бази, то ми пересваримо людей. Одному дали пай на горбі, іншому на рівному місці. А орендна плата за них нині приблизно однакова. У ринкових умовах такого не буде. В одному селі, хто працював на землі, - дали пай. В іншому з якихось обставин – не дали. А всі ж хочуть справедливо отримати тепер уже реальну свою долю.

Інше питання. Сьогодні на селі господарства працюють в умовах підтримки держави, зокрема, завдяки фіксованому податку для сільгоспвиробників, і це є позитивним. Запровадження фіксованого податку дало можливості утримувати виробництво. А тепер хочуть пустити все напризволяще, скасувати фіксований податок.

Скоробагатьки почнуть купувати землю шматками – там, там, там… господарства на селі в такому випадку стануть розпадатись.

Одним словом, якщо питання землі сьогодні держава випустить з-під контролю, дасть можливість формувати «дикий» ринок, то селяни будуть ошукані, господарства – розпадуться, з карти України зникнуть сотні сіл. І ми всі впадемо у величезну яму невизначеності і ще більшої скрути.

Допустити цього не можна, бо на землю ми послані Всевишнім, щоб її берегти і плекати. 

Розмову вели Леонід Туменко, Микола Костецький

(м. Черкаси)