«Коли наприкінці лютого я вперше за одинадцять років відвідала Київ, то не могла відірвати очей від відновлених кам’яниць та церков», – пише Івона Трусевіч. На її думку, Київ завжди мав усе, щоб вирізнятися з-поміж інших міст колишнього Радянського Союзу, а саме – розташування на схилах Дніпра та давню історію.

Починаючи з V століття Київ був «торговельним майданчиком на шляху між Константинополем і Скандинавією», а в ІХ ст. був завойований варягом Олегом і став центром русичів, пише авторка.

«Історія Києва віками перепліталася із історією Речі Посполитої, що помітно і нині», – відзначає Трусевіч. Ще у 1018 році Київ здобув Болеслав Хоробрий. «Золоті Ворота – реконструйована брама ХІ ст. на в’їзді до міста, в яку нібито вдарив своїм мечем Болеслав Хоробрий. Меч пощербився і отримав історичну назву – щербець», – ідеться у статті.

У XV та XVI ст. Київ перебував під владою польської Корони. Відтоді тут оселилося багато поляків, і аж до 1918 року місто залишалося одним із найважливіших польських осередків у Російській імперії. «Поляки викладали в університеті, мешкали на Липках, впливали на вигляд і значення головної київської вулиці – Хрещатика». Крім того, збудували в Києві чимало кам’яниць та костелів, серед них і вцілілий до нашого часу костел св. Олександра (ХІХ ст.), додає Трусевіч.

У своїй статті авторка звертає увагу на діяльність польського архітектора Владислава Городецького, який спроектував будівлю Національного художнього музею України, караїмську кенасу та багато кам’яниць. Утім найвидатнішою будівлею Городецького є так званий «будинок з химерами», нині – одна з президентських резиденцій. Споруджена у стилі модерн у 1901-1902 роках, будівля вражає своїм фасадом із бетонними жабами, слонами, дельфінами, птахами та іншими тваринами. Після революції Городецький виїхав до Польщі, а згодом працював в Ірані.

Далі авторка пропонує пройти чудовим маршрутом від Києво-Печерської Лаври до Подолу. Проте, щоб оглянути барокові церкви монастирського комплексу з фресками та іконостасами, відвідати печери із чернечими останками та насолодитися церковним співом, треба не менше дня, стверджує вона.

Від Лаври Івона Трусевіч іде до Маріїнського парку. З балюстради «добре видно новозбудований міст, а мешканці Києва приходять також, аби подивитися на споруджену за наказом президента Януковича злітно-посадковий майданчик для гелікоптерів за кільканадцять мільйонів доларів», пише вона.

Увагу мандрівниці привертає Музей Води та будівля лялькового театру, збудована у стилі класицизму. «Далі встановлена у радянські часи бетонна арка – символ єдності Радянського Союзу та України, який нині перебуває в оточенні парку розваг, що ніби підкреслює сюрреалізм символу», – ідеться у статті.

Повз філармонію, Олександрівський костел та фунікулер Івона Трусевіч дістається до Андріївської церкви – «біло-зеленої барокової святині, збудованої за проектом Бартоломео Растреллі, яка височіє над цілим районом». Звідси, через лотки із народними виробами, вона прямує на Контрактову площу. «Сорочка ручної вишивки давніх візерунків коштує 600-700 доларів, тож зрозуміло, на якого покупця чекають продавці», – зауважує авторка.

На Андріївському узвозі є театр «Колесо», музей Михаїла Булгакова, а також Музей однієї вулиці. Щодо останнього Івона Трусевіч зазначила: «У кількох приміщеннях дуже ретельно відтворено світ міщанського Подолу на межі ХІХ і ХХ ст. Ніжна музика тих часів супроводжує огляд пам’яток про мешканців Андріївського узвозу».

«Хоч той світ вже не існує, однак, блукаючи київськими вулицями та провулками, відвідуючи численні собори, музеї та великий скансен у Пирогові чи сучасні галереї, дедалі частіше чуєш іноземні слова та натрапляєш на людей із цілого світу. Бо Київ знову є його частиною», – підсумовує Івона Трусевіч.

Оригiнал матерiалу:
http://www.rp.pl/