Житлово-комунальне господарство країни поступово приходить до занепаду, щозими мешканці багатоповерхівок страждають від постійного відключення гарячої води та опалення унаслідок аварій тепломереж. Сьогоднішній стан ЖКГ потребує негайного реформування. Про житлово-комунальні реформи, переваги створення ОСББ, ефективність пільг для населення та багато іншого розповів народний депутат України від фракції Народної Партії Валерій Баранов у ході інтернет-конференції 8 квітня 2011 року.

– Валерію Олексійовичу, скажіть, чи є об’єктивна необхідність у постійному підвищенні тарифів на послуги ЖКГ? На вашу думку, які заходи має вжити держава, щоб плата за комунальні послуги і покривала витрати, і була необтяжливою для українців?

– Це питання варто розглянути у кількох площинах: у економічній та соціальній.

Жодне підприємство не повинно працювати збитково. Якщо прибутки менші, ніж видатки, то підприємство називається банкротом, воно поступово вмирає, його матеріальна та технічна база погіршується, не виплачуються заробітні плати, податки. Тому з економічної точки зору, Україна є унікальною країною, де житлово-комунальна сфера працює збитково уже 20 років. За радянських часів вона теж була збитковою, проте країна компенсувала усі збитки, і громадяни платили лише 20% від фактичної вартості комунальних послуг. Україна стала самостійною країною, а громадяни продовжують сплачувати 20% вартості, хоча країна уже не компенсує 80% вартості послуг водоканалам, тепловим мережам та ЖЕУ. Саме тому всі комунальні господарства стали банкротами. До того ж парламент України запровадив велику кількість різноманітних пільг. Дуже добре, що країна піклується про населення, проте, приймаючи рішення, парламент має усвідомлювати, звідки візьмуться гроші і чи матиме змогу країна профінансувати ці пільги.

Парламент приймав багато законів про пільги, проте країна ніколи їх не фінансувала у повному обсязі. Таким чином, держава своїм популізмом і небажанням встановити економічно обґрунтовані тарифи привела житлово-комунальне господарство до розвалу. Увесь світ живе за наступним принципом: рахується собівартість, додається рентабельність, щоб був прибуток, на який підприємство матиме можливість розвиватися.

З іншого боку, виникає запитання, чи зможуть споживачі оплатити економічно обґрунтовані тарифи? Я вважаю, що частина громадян просто не зможе їх оплатити, а інша – не захоче. Саме тому потрібно за півроку навести жорсткий порядок у системі ЖКГ. І, мабуть, єдиний вихід – приводити тарифи у відповідність до економічних розрахунків поетапно, а не за один день. І найголовніше – потрібно займатися економікою в країні, щоб рівень заробітних плат та пенсій підвищувався і випереджав зростання тарифів.

Був підготовлений Житловий кодекс, який пройшов у парламенті перше читання. Проте уряд, не зумівши роз’яснити людям важливість цього кодексу, прийняв рішення відкласти документ, адже будь-які реформи є непопулярними. Та жити без правил не можливо. Ми прописали в цьому кодексі, що в кожному житловому будинку слід створити об’єднання співвласників. Світ не знає інших способів управління помешканням: чи то приватні особняки, чи приватні багатоповерхові будинки, які здаються в оренду, багатоповерхові будинки, де мешкають співвласники, чи то соціальне житло, яке знаходиться на балансі у місцевого самоврядування.

– Чи не вважаєте ви, що першим кроком житлової реформи має стати капітальний ремонт усіх будинків, а вже після цього можна пропонувати мешканцям створювати ОСББ?

– Є певний закон, який називається Закон про реформу ЖКГ. Ми його прийняли, і там було зазначено, що за декілька років потрібно виділити 7 млрд грн на реформування. Проте так сталося, що попередній уряд не виділив жодної копійки, у цьому році ситуація повторилася.

З урахуванням того, що боргів у країни майже 360 млрд грн, і в цьому році потрібно виплатити 78, будь-який керівник у першу чергу почав би віддавати борги, а потім вирішувати інші питання. Саме тому уряд, з яким ми ведемо діалог, планує в наступному році виділити гроші і цей процес має розпочатися.

– Валерію Олексійовичу, скажіть, як мешканцям гуртожитків, багато з яких не є власниками своїх приміщень, втілити ідею ОСББ? Яка взагалі процедура створення ОСББ для гуртожитків і чи можливо це втілити юридично?

– Оскільки я є співавтором закону про приватизацію гуртожитків, то можу сказати, що приватизація може проводитися виключно через товариство співвласників. Сьогодні є одна проблема – ніхто не читає законів, але це потрібно робити.

Мешканцям гуртожитків потрібно об’єднатися, провести спільне зібрання, запросити представника місцевої влади, попередньо взяти у них проект статуту для того, щоб зареєструватися. Провести установчі збори, на яких обрати голову, вирішити питання, які прописані в законі, а потім через товариство провести приватизацію.

– МВФ назвав надання субсидій в Україні – найбільш економічно необґрунтованою системою соціальної допомоги населенню. Чи є у держави реальна альтернатива субсидіям? Чи можливо створити нову систему соціальної допомоги малозахищеним верствам населення і за якими критеріями має бути побудована нова система надання такої допомоги?

– Варто сказати, що соціальна політика, яка у нас утвердилась за роки незалежності, є виключно неправильною, вона не ефективна і дуже затратна.

За кількістю категорій пільговиків Україна є рекордсменом, адже у нас кожен четвертий – пільговик. У нас є категорія пільговиків, яких немає в інших країнах, наприклад, дітей війни. За законом учасники війни отримують 10% надбавки, а діти війни – 30%, проте цей закон не фінансувався і не фінансується.

По-перше, ніхто не знає точної кількості пільговиків в Україні, тому потрібно було провести внутрішню інвентаризацію. У нас рахуються у пільговиках мінімум 30% людей, які до цього не мають жодного відношення. Альтернатива є, її не потрібно вигадувати, адже можна користуватися світовим досвідом. У світі є система, за якою певна частина громадян має пільги. У нас теж є інваліди, учасники бойових дій, ветерани та інші категорії, які мають отримувати матеріальну допомогу – надбавку до зарплати чи пенсії. І щоб ці гроші витрачалися саме на необхідні речі, можна ввести соціальну картку, якою можна розрахуватися в ЖЕУ чи в громадському транспорті. Тоді у нас буде облік пільговиків.

– Скажіть, будь ласка, чого не вистачає для проведення реальних реформ у ЖКГ та адміністративно-територіальному устрої?

– Можна сказати, що є комплекс причин, адже всі розуміють, що у тій системі державного устрою, економічних відносин, у яких ми живемо, у країни немає ніякої перспективи. Україна ніколи не зможе вибратися із замкнутого кола. Увесь парадокс полягає у наступному: у нас була система управління країною – комуністична, яка була побудована під певні умови, економічну формацію. Коли Україна стала незалежною, перше, що потрібно було зробити – змінити систему управління на ринкову. Проте до сьогодні в Україні залишилася стара адміністративна команда, централізована система управління, яка хоче і продовжує розподіляти, ділити, забирати, керувати, контролювати і збирати податки. Ця система залишилася. Крім того, за чисельністю вона збільшилась у три-чотири рази.

Коли я був мером Бердянська, вивчав досвід пострадянських країн. Найперше, що там відбувалося – це проведення адміністративно-територіальної реформи. Вона передбачала приведення усієї піраміди управління держави у відповідність з ринком, тобто там прибирали всі зайві структури і підрозділи, які в існуючій формі, що дісталися нам у спадок, приносять колосальну шкоду державі.

– У липні 2009 року Президентом України була підписана „Загальнодержавна програма реформування та розвитку ЖКГ України на 2009-2014 роки”. Минуло майже два роки, а реальних змін споживачі не бачать, окрім тотального і неодноразового підвищення тарифів. Чи будуть реальні зміни на краще?

– Щоб відбулась реформа, потрібно привести тарифи у відповідність із економічними розрахунками. Тарифи будуть постійно підвищуватися, хоча б тому, що будуть постійно підвищуватися ціни на електроенергію, газ. Тарифи повинні бути пораховані правильно. А потім можна реалізовувати ідею щодо зменшення різниці у тарифах, вона може коливатися, але має бути схожою. Цей процес має регулюватися на державному рівні.

Для проведення реформи необхідно 7 млрд грн щоб відремонтувати будинки у відповідність та систему водопостачання. Поки коштів немає і вони не виділяються, це питання не вирішується.

– Як на вашу думку можливо вирішити питання із заміною старих, аварійних ліфтів. Це проблема місцевих чи центральних органів влади?

– Це велика проблема, адже вони коштують дуже дорого. Так, найпростіший, найдешевший ліфт коштує близько 30 тис. доларів. Усі ліфти вже морально і фізично виснажені, адже їх ніхто не змінював з дня зведення будинку. Саме тому це має стати державною проблемою. Жоден орган місцевого самоуправління не може собі дозволити замінити ліфти. Щодо вирішення даної проблеми має бути розроблена державна програма на декілька років. По-іншому замінити ліфти просто неможливо. 

Підготувала Наталія Куксенко