Найближчим часом Верховна Рада України може прийняти доленосні для нашого народу закони про пенсійну реформу і про зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Це викликає у сільського населення справедливу тривогу. Всі розуміють, що сьогодні неважко зібрати 300 голосів у Верховній Раді і скасувати чинний Закон про мораторій на продаж землі. Тоді до краю зубожілі селяни або спадкоємці померлих власників паїв – діти, внуки, правнуки, що проживають у містах і промислових центрах – навперебій кинуться продавати свої земельні паї. Багато власників паїв є одинокими і  життя змушує їх іти на це, щоб вижити сьогодні. А спадкоємцям померлих власників земельних паїв земля не потрібна, вони на ній не працювали і працювати не будуть.

Цим становищем, безумовно, скористаються спритні ділки і ті, хто нажив капітал нечесним шляхом. З рук первинного землевласника, з рук селянина земля вислизне, так і не врятувавши його від убогості і безвихідного становища. І на селі з'явиться новий клас – клас безземельної голоти, у якого вже нічого не залишиться. Як результат, утвориться нова спільнота – народ, який тимчасово проживає уже не на своїй, а на чужій землі.

А тим часом, поки земля ще не стала товаром, великий капітал робить усе можливе, щоб господарювати на цій землі було невигідно і збитково. А що ж ми можемо у цій ситуації зробити?

Я з 1971 року і дотепер працюю директором ДП ДГ «Тучинське». І я твердо переконаний, що оптимальним варіантом при прийнятті Закону про продаж землі було б, щоб він передбачав, що землю має право купувати тільки держава і тільки через Державний земельний банк. Постає питання, а де ж держава візьме гроші на купівлю земель? Держава може купувати землю, здійснюючи виплату її вартості протягом п’яти, десяти чи двадцяти років. Куплену землю держава через названий банк може зразу здавати в оренду громадянам України, які бажають на ній працювати.

Вважаю, що це єдиний правильний шлях, щоб зберегти Україну як незалежну державу. Це унеможливить будь-які спекулятивні дії із землею. Земля залишиться державною власністю України. Про це свідчить і світовий досвід. В Англії, наприклад, сьогодні 93% земель с/г призначення у власності держави, в Ізраїлі – більше 90%, у Франції і Німеччині – 67%, в США – до 70%, а після Другої світової війни було лише 3%.

Таким чином, у більшості країн світу спостерігається тенденція до викупу і переведення земель у державну власність. При такому підході всенародне багатство і добро України не потрапить по чужих рук. Тільки так ми зможемо на перспективу зберегти Україну самостійною державою.

Є також й інший варіант ринку землі, при якому земля буде продаватись у приватні руки. Селяни її не зможуть купити, бо в них немає грошей. Відповідно, через підставних осіб, землю скупить великий капітал. Він її забере по символічній ціні. Вже в засобах масової інформації говорять, що в Україні ціна 1 га ріллі становить 4-5 тис. грн. Фактичну вартість гектара землі визначити ніхто не зможе. Але 4-5 тис. грн. за гектар – це сміх.

Наші прадіди визначали ціну землі дуже простим, але найбільш справедливим методом. Брали врожайність гектара, множили на 100 років, і сьогоднішня ціна врожаю за 100 років становила реальну вартість землі.

Умовно візьмемо, що гектар поля дає врожайність пшениці 20 ц, за 100 років він дасть 200 тонн. Сьогодні ціна однієї тонни пшениці 2 тис. грн.,  а за 200 тонн – 400000 грн. Отже, справедлива ціна 1 га ріллі – 400 000 грн., а не 4 000 грн.

Ціну гектара хочуть зменшити в 100 разів і більше.

Але ж у нас є області, які одержують врожайність пшениці по 40 ц/га, є райони, які мають 60 ц/га і більше. Відповідно і ціна гектара повинна бути у 2-3 рази більшою і буде становити 800000 і 1 млн. 200 тис. грн.

Чи не надто високою буде ціна гектара? Ні! Євросоюз для своїх фермерів щорічно видає державних дотацій за 1 га ріллі по 1200 доларів США. За 100 років фермер отримає там тільки дотацій за гектар ріллі 120 тис. доларів, або більше одного мільйона гривень!!!

Так оцінюють гектар ріллі у світі. І ціна його з кожним роком буде зростати, бо з кожним роком кількість земель сільськогосподарського призначення буде зменшуватись, а кількість населення – зростати.

Земля купується не на 5-20 років, а назавжди. Це не фабрика і не завод, який можна зруйнувати і побудувати більш досконале підприємство за сучасними технологіями. Земля вічна.

Надзвичайно проблемним і актуальним на перспективу буде питання, за які кошти поповнити Пенсійний фонд України? І не тільки, щоб ліквідувати його дефіцит, а й збільшити у декілька разів розміри пенсій. Бідний землю не буде купувати, її скупить крупний капітал. Ось чому різницю між вартістю гектара землі, яку пропонують нам засоби масової інформації, і фактичною його ціною повинна взяти для себе держава, як податок, і передати її тільки у Пенсійний фонд України.

Законом України потрібно визначити, що покупець, крім сплати відповідної грошової суми власнику землі, ще сплачує податок у Пенсійний фонд у 2-3-4-и кратному розмірі від договірної ціни за гектар купівлі-продажу землі.

Це унікальна, єдина можливість, коли, приймаючи закон про ринок землі, влада може на довгі роки повністю вирішити проблеми пенсійного забезпечення усіх пенсіонерів міста і села не за рахунок держави, а за рахунок крупного капіталу, який за рахунок занижених цін на землю хоче примножити своє багатство у десятки разів.

Для уряду, для влади іншої такої можливості суттєво поповнити пенсійний фонд і збільшити у декілька разів розмір пенсії не буде. Це унікальний випадок.

Хто буде продавати землю сьогодні? Це власники земельних паїв, яких на сьогодні залишилось живими не так багато. А яке моральне право власності на землю, щоб її продати, мають спадкоємці – діти, внуки, правнуки власника паю, які ніколи на цій землі не працювали, а тепер на заробітках за кордоном?

Не власники, а спадкоємці, яким пай дістався у спадок і які будуть його продавати, повинні платити податок у пенсійний фонд: діти власника паю повинні сплатити 20-25% вартості проданої землі, внуки – 30-40%, правнуки й інші спадкоємці – 50% і більше.

Це все повинно бути відображено в Законі про ринок землі. У такому випадку виграє весь наш народ і, насамперед, пенсіонери, які є справжніми власниками безцінного багатства – землі.

Якщо держава буде виступати Покупцем землі – то і вона в тих же розмірах, що і приватна особа, повинна сплатити податок до пенсійного фонду за рахунок орендаря, якому передасть землю в оренду.

Поданим на розгляд Верховної Ради України проектом Закону про ринок землі вже передбачено, що право на купівлю землі будуть мати тільки громадяни України. Це правильно.

Але ж землю будуть купувати й іноземні фірми через підставних осіб, які можуть відразу ж написати заповіт, що після їхньої смерті землю по спадковості слід передати якомусь родичу десятого коліна, який проживає за кордоном.

Вважаю, що у таких випадках закордонний спадкоємець, щоб одержати у власність українську землю, повинен сплатити податок у Пенсійний фонд України не менший, ніж вартість врожаю, помножена на 200-300 років. Якщо взяти наведений приклад врожайності гектара пшениці по 20 ц/га і помножити на 200 років – це 400 тонн, які сьогодні можна продати за 800 тис. грн. Такий податок закордонний спадкоємець повинен внести у Пенсійний фонд України.

Герой Соціалістичної Праці,

заслужений працівник сільського господарства України,

почесний академік Академії аграрних наук НАН,

депутат Рівненської обласної ради,

директор ДП «Дослідне господарство «Тучинське»

Микола Зінчук