16 квітня 2011 року в Україні відзначатиметься День довкілля. І хоча на проблему звертають увагу таким чином уже не перший рік, але стан українського навколишнього середовища щороку погіршується.

Українці, чия країна багата унікальним гірськими регіонами, великою площею лісів, річок та озер, потерпають від повітря, забрудненого шкідливими викидами промислових підприємств. Стан українського повітряного середовища незадовільний, а у деяких регіонах (наприклад, Маріуполь, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Дніпропетровськ та ін.) – украй загрозливий. Тут щороку в повітря потрапляє до 500 тис. тонн промислових викидів. Наймасштабніші забруднення повітря спричиняють сировинно-видобувні підприємства, які належать до енергетичного та теплоенергетичного сектора (32%), чорної та кольорової металургії (27%), вугільної промисловості (27%), включаючи нафтопереробні заводи (2%).  У гірських районах, де екологічна ситуація вважається найкращою, рівень канцерогенних речовин у повітрі перевищує граничні норми в 6–7 разів.

Особливістю екологічної ситуації України є те, що стан навколишнього середовища погіршується унаслідок великих регіональних криз. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. 

Переваги та загрози використання АЕС

Атомна енергетика порівняно молода, але на сьогоднішній день її частка у загальному обсязі отриманої електроенергії на планеті – близько 17%. У деяких країнах ця складова значно вище. Наприклад, Франція отримує за допомогою АЕС майже три чверті своєї електроенергії. По всьому світу розкидано більше 400 атомних електростанцій, близько чверті з яких розміщені у США. У Росії електроенергію виробляє 31 атомна електростанція.

Серед переваг використання АЕС експерти називають їх чистоту, компактність та дешевизну енергії, проте існує і багато небезпек – радіоактивні відходи, небезпека вибухів (приклад Чорнобиля) чи руйнування унаслідок стихійних лих. Проте є ще один недолік, на який мало звертають увагу. Виявляється, що теплове забруднення довкілля АЕС, працюючої на водоохлоджувальних реакторах, значно вище, ніж у теплоелектростанцій.

Проте, незважаючи на певні плюси та мінуси ядерної енергетики, розвинені країни поступово відмовляються від її використання, принаймні у тому її вигляді, в якому вона існує сьогодні.

Найбільшою загрозою використання атомних електростанцій є можливість їх вибуху та забруднення довкілля радіоактивними відходами. 

Чорнобильська трагедія

У 1986 році стався вибух на 4 реакторі Чорнобильської АЕС. За часи незалежності України було багато припущень щодо причин аварії, але наслідки катастрофи ні в кого не викликають сумнівів.

Вибух на ЧАЕС на віки поділив життя не тільки українців, а й мешканців інших країн на «до» і «після» трагедії, адже деякі радіоактивні елементи розпадаються протягом декількох віків і будуть ще довго нагадувати не тільки постраждалим, а й наступним поколінням про страшну сторінку української історії.

Аварія на Чорнобильскій АЕС викликала багато проблем. Наслідки катастрофи відчуваються і сьогодні: на думку фахівців, вони стали одним із чинників збільшення кількості хворих на рак, адже головне зростання захворюваності після таких катастроф відбувається, через 25–30 років. У країні зареєстровано близько 165 тисяч онкологічно хворих, на думку експертів, у 2020 році цей показник збільшиться приблизно до 200 тисяч або навіть більше. Щороку в Україні помирає майже 100 тисяч онкологічно хворих, 50% з яких – люди працездатного віку.

Точну кількість постраждалих та масштабність проблем від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Серед ліквідаторів померли десятки тисяч чоловік, в Європі зафіксовано 10000 випадків вроджених патологій у новонароджених, 10000 випадків раку щитоподібної залози. За даними експертів, з 600000 ліквідаторів 10% померло і 165000 стало інвалідами.

Крім цього, великої шкоди було завдано довкіллю. Унаслідок катастрофи з сільськогосподарського користування було виведено близько 5 млн га земель, а довкола АЕС створено 30-кілометрову зону відчудження. Було забруднено близько 200000 кв. км, приблизно 70% – на території Білорусії, Росії та України. Радіоактивні речовини поширювалися у вигляді аерозолів, які поступово осідали на поверхню землі, приникаючи з опадами в ґрунт та підземні води.

Щоб землі, уражені радіацією, були придатними для використання і сільгосппродукція, вирощена на цих територіях, не несла загрози здоров’ю людей, необхідно проводити дезактивацію цих земель. Проте ці необхідні заходи захисту не проводяться уже декілька років, тому радіоактивний цезій з ґрунту потрапляє у рослини, молоко, м’ясо і, як наслідок – в організм людини, опромінюючи її з середини. На сьогодні найбільш забруднена радіонуклідами є сільгосппродукція, вирощена у Рівненській області та у кількох населених пунктах Житомирської і Волинської областей.

Екологічні реалії України

В Україні охорона довкілля розглядається як самостійне політичне завдання. Політика щодо довкілля має бути сукупністю усіх дій, спрямованих на уникнення втручання в навколишнє середовище, на його зменшення та усунення пошкоджень довкілля, що вже сталося. Та, незважаючи на наявність програми щодо охорони довкілля, в Україні є ще низка проблем, без вирішення яких не можливо покращити екологічний стан навколишнього середовища. Головними серед них спеціалісти виокремлюють:

• використання застарілих технологій виробництва та обладнання;
• висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два-три рази відповідні показники європейських країн;
• високий рівень концентрації промислових об’єктів;
• несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;
• відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо);
• низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об’єктів;
• відсутність належного правового та економічного механізмів, які б стимулювали розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;
• відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Нині природоохоронне законодавство є майже у всіх країнах світу. У міжнародному екологічному праві провідне місце посідає принцип запобігання, відповідно до якого основною метою соціальних дій є запобігання порушенням природного середовища, а не ліквідація наслідків таких порушень.

Проте в Україні, попри загрозливий екологічний стан навколишнього середовища, через матеріальне збагачення власники промислових структур продовжують нехтувати основними правилами екологічної безпеки, використовувати застарілі технології виробництва та обладнання, спричиняти високий рівень концентрації промислових викидів, економити на природоохоронних системах (очисних спорудах, оборотних системах водозабезпечення) та утилізації відходів, забруднюючи шкідливими, отруйними речовинами повітря і водойми. 

Шляхи виходу з кризової ситуації

Екологи переконані, що наразі стан українського довкілля несе загрозу для життя людей. Проте не варто вигадувати нові технології та розробляти стратегії з охорони здоров’я, адже, спираючись на світовий досвід, можна виокремити кілька найефективніших засобів, при застосуванні яких можна суттєво покращити стан українського довкілля. Серед них:

• технологічні – розробка і впровадження нових технологій, очисних споруд, видів палива;
• архітектурно-планувальні – озеленення населених пунктів, організація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;
• інженерно-організаційні – зниження інтенсивності руху транспорту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-патрульного контролю;
• економічні – вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозберігаючих технологій;
• правові – прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтримки якості атмосфери, водойм, ґрунту;
• освітньо-виховні – формування екологічної культури, насамперед у молоді.

Для покращення стану навколишнього середовища одним із головних завдань країни має бути контроль за охороною, збереженням та примноженням природних ресурсів, а також створення екологічно безпечних умов для життя населення, що полягають не лише в упорядкуванні територій та збільшенні кількості зелених насаджень, а й у заохоченні до раціонального використання природних ресурсів.

У пошуках матеріальних благ та можливості спростити собі життя людина часто забуває про вплив її діяльності на навколишнє середовище, не замислюється, що це у недалекому майбутньому призведе не тільки до глобальних планетарних змін, а й до змін в організації життя усього людства. 

Наталія Куксенко