Наскільки я можу судити з реклами в готелі, де я зупинявся в Києві минулого року, сьогодні головна стаття експорту України – наречені. Але так було не завжди – 25 років тому це була радіація, пише Генрі Шукман. Проблему забруднення внаслідок вибуху на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 року ніколи не буде насправді вирішено, зауважує автор. І наголошує, що ця проблема не лише українська.

Генрі Шукман цитує відомого захисника довкілля Ернста Фрідріха Шумахера, який у 1973 році, коли СРСР сподівався збудувати в Чорнобилі найбільшу в Європі АЕС, сказав: розвиток ядерної енергетики означав би, що «економічні справи людини вирішуються так, ніби люди зовсім не мають значення». Головна теза книги пана Шумахера «Менше – краще» в тому, що «ми дозволяємо економіці взяти гору над філософією, релігією, моральністю, що економіка стала домінуючою ідеологічною силою в нашому світі», пише Генрі Шукман.

І Чорнобиль для пана Шукмана – місце, що уособлює такий підхід, коли «люди зовсім не мають значення». Наслідки аварії такого масштабу подолати неможливо. Чорнобиль, можливо, ніколи не буде очищено, йдеться в статті. Як і японці у Фукусімі, радянська влада створила в Чорнобилі зону відчуження, аби «стримати те, що стримати неможливо», пише автор. Сьогодні ця зона навколо Чорнобиля перетворилася на осередок дикої природи. Місто Прип’ять, збудоване для робітників ЧАЕС, перетворилося на величезний «березовий гай», зауважує автор статті.

Пан Шукман вважає, що меседж тут очевидний: «виселіть людей і природа візьме своє, навіть після ядерної катастрофи». І місця для оптимізму тут немає, адже згідно з останніми дослідженнями, генетично нова екосистема в Чорнобилі зовсім не здорова: хоч там і немає триголових котів, але є ластівки-альбіноси і миші зі спадковим імунітетом до радіації, а також схожі на кущі берези.

На думку автора, катастрофи на кшталт аварій у Чорнобилі і Фукусімі свідчать, що ядерна енергетика не може бути фантастичним джерелом безмежної електроенергії. Усі ми маємо пам’ятати про це щоразу, вмикаючи вдома світло, закликає автор. «Тоді ми дійсно можемо виявити, що менше – це більше, а мало – це справді добре».

Оригiнал матерiалу:
http://www.latimes.com