Інтерв’ю Голови Верховної Ради України, Голови Народної Партії Володимира Литвина у програмі „Від першої особи” на радіо „Ера FM” від 27.04.2011 року.

 Сьогодні ми вирішили підбити підсумки і поговорити про те, що зроблено і чого чекати у найширшому сенсі.

Світлана Орловська: Наш гість: Володимир Литвин, Голова Верховної Ради України.

В Україні тривають Великодні свята. З наступного тижня, навіть вже з неділі розпочинаються травневі свята. Ми знаємо, що народні обранці зберуться у сесійній залі не раніше 11-го травня. Сьогодні ми вирішили підбити підсумки і поговорити про те, що зроблено і чого чекати у найширшому сенсі. Ми поговоримо про стан і особливості українського парламентаризму. Зокрема, як вдається сьогодні взаємодіяти трьом гілкам влади. Яка модель правління є більш дієвою в Україні. Обговоримо гучні судові справи та боротьбу з корупцією. Чи є це доказом демократії та справедливості, чи розігруються віртуозні політичні сценарії? Не оминемо українсько-російських відносин та земельного питання. На все це я хочу, щоб ми подивилися вже через призму другого головування Володимира Литвина.

Розпочнемо зі стану українського парламентаризму. Яку б Ви йому дали характеристику і окремо про роль українського парламенту сьогодні?

Володимир Литвин: Стан українського парламентаризму, очевидно, відповідає стану українського суспільства, яке розварене, невизначене, аморфне. Яке постійно перебуває в пошуку своєї ідентичності. Відносно експертів, то я не буду з ними сперечатись. Специфіка українського життя полягає в тому, що в нас обирають один із об’єктів і на ньому починають всі вчити, як треба організовувати життя, роботу. Переважно це роблять люди, які не мають жодного практичного досвіду, навичок. В кращому випадку, вони прочитали декілька книжок про політологію. Це рівнозначно тому, щоб запропонувати людині здійснити хірургічну операцію, коли вона вивчала анатомію лише за таблицями. Начебто все знайоме, але коли дивишся в реальності на живий людський організм, то треба мати не лише теоретичні знання.

Світлана Орловська: Але коли воно починає хворіти, то це виглядає по іншому.

Володимир Литвин: Зрозуміло, що Верховна Рада – це найбільший публічний інститут. Все своє невдоволення люди, в першу чергу, переносять на цей публічний інститут. Тим більше, що цей публічний інститут в особі деяких депутатів і навіть фракцій дають для цього чимало підстав. Зрозуміло, що люди хотіли б бачити своїх обранців ідеальними людьми, які день і ніч тільки те й роблять, що думають про людські проблеми. Разом з тим, люди обрали того, кого вони обрали. Мені, як Голові Верховної Ради України потрібно працювати з тими, кого обрав український народ. Зрозуміло, що ми можемо приймати найвдаліші закони, і в нас законів дуже багато. Я можу навести таку цифру, що всі сфери нашого життя регулюють 90 тис. нормативно-правових актів. Коли говорять, що в нас не вистачає законів, я думаю, що треба сказати, що в нас не вистачає мізків і відповідальності для того, щоб забезпечити реалізацію тих чи інших законів. Після місячних перерв все таки вдалося налагодити роботу Верховної Ради. Вже з’являється культура поведінки між більшістю та опозицією. Я кажу це з острахом, щоб не було тих рецидивів, які ми бачили. Якщо ми протягом тижня розглядаємо 100 і більше питань, то це надзвичайно багато. Проблема лише в одному, що ми на закони, які не діють, часто-густо приймаємо чергові закони замість того, щоб домогтися їх виконання. Для того, щоб нам виконати ті соціальні закони, зокрема, Чорнобильські, про це варто сказати у зв’язку з 25-ю річницею Чорнобильської катастрофи, то нам потрібно ще один Державний бюджет. тому я вважаю, що нам не потрібно приймати чергові закони, а домогтися виконання тих законів, які є в нас. Під вибори, політичні компанії проголошуються нові законодавчі ініціативи, приймаються закони. Люди живуть надіями, а потім всі ми опиняємося біля розбитого корита.

Світлана Орловська: Ви сказали, що з острахом відноситися, що з’являється культура спілкування між більшістю і опозицією, але якщо подивитись на роль опозиції, то до чого вона сьогодні зводиться? Чи має опозиція механізми впливати на якісь рішення в парламенті? Чи це українські особливості?

Володимир Литвин: Ні, це не українські особливості. В жодному парламенті світу нема того, що коли формується в парламенті коаліція, коаліція формує уряд, а потім закони приймає опозиція. В усьому світі опозиція має одне право, якого не має влада, це критикувати і питати, і апелювати для людей. Для того щоб залучитися підтримкою людей на наступні вибори. У цьому плані ті політичні сили, депутати і фракції, які вважають себе опозиційними, вони практично сповна використовують парламентську трибуну. А тим більше, що йде пряма радіо і телетрансляція. Вже зараз в тактичному плані грамотно вибудовують процедуру розгляду питання про включення до порядку денного. Фактично, обговорюючи це питання, розуміючи, що на виході воно не буде підтримано, але за те є можливість донести до людей. Ще один момент, по п’ятницях опозиція має право викликати будь-якого міністра так би мовити на килим. І протягом години влаштувати йому іспит. Нажаль, це перетворюється в формальність. Спочатку велика зацікавленість, навіть крик, який інколи переходить в істерику. З’являється міністр, чергові питання, ніхто нікого не слухає. Відбули годину, начебто, у формі запитань, подякували і розійшлись. Ще один момент, це слідчі комісії. Створення слідчих комісій - 150 голосів, не потрібно 226. Можна створити слідчу комісію, яка може розслідувати те чи інше питання. Плюс, із загальної кількості комітетів контрольний пакет перебуває в опозиції. Тобто вони очолюють відповідні комітети. Тому з формальної точки зору я тут проблем не бачу. Але було б дивно, якби більшість, яка відповідає спільно з урядом за ситуацію в країні, приймала ті закони, які пропонує опозиція. Тоді б ми приймали закони, які розірвали б в економічному плані повністю країну. Я також хочу, щоб були підвищені пенсії, зарплати, але спочатку треба сісти і порахувати, сказати, з яких джерел ми будемо брати ці кошти. Тому опозиція тут повинна штовхати і контролювати владу і для цього в неї повинні бути відповідні важелі.

Світлана Орловська: Щодо кількості ухвалених законопроектів і їх якості, якщо покласти на терези кількість і якість, то що переважить?

Володимир Литвин: Ми беремо кількість. Ви ж розумієте, що якщо в нас до базових законів вноситься декілька десятків змін. З одного боку, можна зрозуміти, що життя не стоїть на місці, воно розвивається, треба вносити відповідні зміни. Але водночас це свідчить про те, що не всі закони в нас відпрацьовані. Наприклад, Податковий кодекс. Те, що потрібно було приймати – сумнівів нема. Те, що це надзвичайно складний документ – сумнівів немає. Те, що він зачіпає інтереси чи не кожної людини – це поза всяких сумнівів. Разом з тим, ми вже всі відчули, що треба було дослухатись до тих резонів, які висувалися під час прийняття закону. Але виходили з того, що уряд пропонував відповідний законопроект. Уряд вимагав прийняти навіть в такій редакції, в якій він його бачив. Зрозуміло, що не було враховані суспільні настрої. На сьогоднішній день ми вже маємо зареєстрованих майже 40 законодавчих актів щодо внесення змін до Податкового законодавства. Я вважаю, що треба вивчити ці всі пропозиції. Я саме таке дав доручення комітету. Треба відпрацювати один системний закон, врахувати всі думки і пропозиції, насамперед тих людей, які практично працюють за цим законом і прийняти комплексні зміни.

Світлана Орловська: Які будуть законопроекти на пленарному тижні, коли запрацює Верховна Рада? Які законопроекти будуть на розгляді найгарячіші, найрезонансніші?

Володимир Литвин: Насамперед, це остаточне прийняття рішення щодо закону «Про протидію корупції». Цей закон вже прийнято. Разом з тим, підготовка цього закону до підпису Верховної Ради показало, що в ньому є ряд неузгодженостей і потрібно ці неузгодженості усунути. Щоб цей закон не розходився із іншими законами. По суті справа йде про два закони. Власне, про закон «Про протидію корупції» і про внесення змін в законодавство, в тому числі кримінальне законодавство, у зв’язку із прийняттям цього закону. У змінах до закону визначається у вигляді покарання за корупцію. При чому достатньо жорстокі передбачені покарання. Тут ще раз у нас повинна відбутися дискусія і ми маємо остаточно, усвідомлено прийняти рішення. Я вважаю, що цей закон має бути не лише після підписання його Президентом України широко опублікованим, а треба дати широкі коментарі до нього. Бо потім, щоб не діяв принцип, що незнання законів не звільняє від відповідальності. Це перше. Друге, ряд законодавчих актів, які стосуються дерегуляції. Ми вже стільки законів приймаємо і економісти, і Кабінет Міністрів говорять, що треба ще прийняти низку законів, то в цьому плані ми будемо визначатись щодо остаточних рішень з приводу тих законів, які зараз готуються до другого читання. Будуть прийняті закони, які будуть мати політичний відтінок. А саме «Про допуск іноземних військ на територію України в 2011 році для проведення навчань». Я передбачаю, що тут будуть палкі дискусії і буде гостра полеміка, трибуна буде використана по повній програмі з цього приводу. Водночас ми повинні прийняти закон, який встановлює чисельність збройних сил. В тому числі, пропонується скоротити протягом 2011 року відповідним проектом закону збройні сили десь майже на 8 тис., мати всього в системі збройних сил 192 тис. осіб Із них 144 тис - військовослужбовців. Тобто, це десь майже на 6 тис менше, ніж це є на сьогоднішній день. Ви розумієте, що закон короткий, а проблем за ним стоїть надзвичайно багато. Та ряд інших питань, всього десь біля 100 проектів законів і проектів постанов. При цьому потрібно враховувати, що Верховна Рада України розпочне в середу 11-го травня свою роботу. А середа – це день опозиції. Це опозиція визначає ті законопроекти, питання, які вона вважає за потрібне розглянути. Отже, основний масив і велика кількість законопроектів припаде на четвер і п’ятницю.

Світлана Орловська: Як на сьогоднішній день вдається взаємодіяти трьом гілкам влади? Ми пам’ятаємо історію попередньої влади, що відбувалося. Чи не виникають на сьогодні якісь колізії по лінії уряд- Президент?

Володимир Литвин: Було б дивно, якщо б ці колізії не виникали. Якщо нічого не робити, то жодних колізій виникати не буде. Оскільки зараз робота, що називається ведеться, то інколи буває «з коліс», що Кабінет Міністрів в особі прем’єра або віце-прем’єрів просять мене, щоб ми розглянули законопроект, якого ще нема у Верховній Раді. Наприклад, у плані підготовки до Євро-2012 або у зв’язку з тим, що різко почали рости ціни на нафтопродукти, бензин. Треба прийняти відповідні зміни, зменшити акцизи та інше для того, щоб це не лягало тягарем на людей, які купують бензин. І доводиться працювати, що називається «з коліс». Бо підвищення цін на бензин дає підвищення на інші продукти. Є громадська думка і кому, як не президенту, належить на неї реагувати. Це ми бачили на прикладі проекту закону щодо Податкового кодексу. Тоді вдалося ряд позицій вилучити, на яких стояв уряд і не поступався. По суті, це призводить до того, що із числа законопроектів, щодо яких Президент України застосовував право вето – це в абсолютній більшості проекти законів, які вносив Кабінет Міністрів України. Тут нам треба посилити, насамперед, законодавчу роботу. Щоб самі підходи були заздалегідь узгоджені. Оскільки часу у нас нема. Тим більше, що цей рік є надзвичайно складним. І нам треба його пережити і пережити по-людські. Без конфліктів і протистояння. Але люди повинні бачити і повинні розуміти, що інститути і гілки влади роблять максимум можливого. Тоді буде розуміння. В іншому випадку цього не буде.

Світлана Орловська: Питання щодо індивідуального голосування, коли в українському парламенті з’явиться 100% відвідуваність?

Володимир Литвин: Я скажу, що 100% ніколи не може бути. Але не повинно бути відвідуваності менше 50%. Бо хтось хворіє, хтось у відрядженні. Але сьогодні я після відкриття засідання оголошую перелік депутатів, які перебувають на лікуванні. Я пропоную, щоб картки цих депутатів не голосували. Раніше це не робили. Я вважаю, що це повинно дисциплінувати. Апеляція до керівників фракцій, до депутатів, обов’язкове письмове голосування. Правда зараз навчились так, що письмово зареєструвались, а реєстрація починається з 8:30 до 9:30 і потім не всі заходять і вертаються до сесійної зали. Вважаю, що треба ввести правило, щоб кожен депутат не лише особисто голосував, а й обов’язково голосував. А так депутата в залі нема, ти йому докори закидаєш, а він каже, що в залі був і не голосувати – це моє право. Коли ми сьогодні говоримо, що ти зобов’язаний, якщо ти не приймаєш закон, натиснути кнопку «проти». Якщо утримався, то утримався. Знову таки буде контроль. В кінці тижня вивішується для загального огляду перелік депутатів, які пропустили засідання протягом пленарного тижня. Я думаю, ті, хто цікавиться цією проблемою будуть збирати, узагальнювати цю статистику. А потім, коли почнеться виборча компанія, будуть ставити питання, а як ти виконував свої повноваження під час попередньої каденції. Я - голова Верховної Ради і маю одне право – закликати до совісті, моралі. Те, що я зробив, навіть виходить за межі моїх повноважень. Скажімо, я не маю права не нарахувати заробітну плату депутату, а це робиться. Бо я не є роботодавцем. Роботодавцем є народ. Але я розумію, що радикально вирішити цю проблему можна лише за умови, що в нас змінено рівень культури і відповідальності народного представника. А для цього потрібно, щоб люди обирали не партію, а насамперед, людину. А потім вже дивилися, до якої партії він належить. Якби в нас був мажоритарний виборчий принцип, якби кожен шукав свого депутата, а потім запитав, чому тебе в окрузі не було, на роботі не було, то ситуація змінилася б на краще.

Світлана Орловська: Яка виборча система була б найкращою для України? Я так розумію, що Ви надаєте перевагу повністю мажоритарній?

Володимир Литвин: Оптимальних або ідеальних виборчих систем немає. Для українського суспільства, я вважаю, найкращою була б мажоритарна виборча система за умови, що партії висувають кандидатів, але люди знають, кого вони обирають. Вони дивляться на людину, а потім цікавляться, яку партію він представляє. У людей повинно бути право відкликання депутата. Депутат повинен раз на квартал звітувати перед людьми. Якщо він людей не влаштовує, то люди можуть відправити його геть, а на його місце повинен прийти той, хто зайняв друге місце під час виборчих перегонів в цьому окрузі. Той, хто зайняв друге місце, буде найбільшим контролером того, хто на першому місці. В такий спосіб у нас відбулося б природне політичне структурування. І я гарантую, маючи досвід, в тому числі вивчаючи досвід політичних систем у багатьох країнах світу, що ми в такий спосіб не штучно, а природно мали б політичне структурування. І в нас з двохсот партій залишилось б у кращому випадку 20 партій. Але я розумію, що підтримки моя позиція не знаходить, тому я апелюю до людей. І разом з тим, коли говорять, що треба вийти на змішану систему, я вимушений з огидою погоджуватися на це. Бо мені можуть сказати: «Ти ж пропагуєш мажоритарну систему, але зробити крок від пропорційної, яка взагалі є дикою, до мажоритарної ти не хочеш, значить, ти займаєшся виключно демагогією.» Але тут треба дивитися, що це має бути за змішана система. Я вважаю, що при такому підході ми можемо отримати депутатів двох сортів. Один буде працювати в округах. А округи будуть великі. Якщо брати сільські райони, то це 5-7 районів. Як їх об’їхати, обійти та знати проблеми кожного населеного пункту. Я не кажу про те, що треба знати проблеми кожної людини. А половина депутатів буде за партійними списками і буде жити за принципом: «Мы не сеем, не пашем, не строим, мы гордимся общественным строем.» Це перша проблема. Друга – якщо буде змішана система, то на моє глибоке переконання, втрачає сенс розмова про прохідний бар’єр. Бо виходить так, що депутат, який обирається в окрузі, заручиться при середній явці кількістю голосів у 60 тис. і стає депутатом. А партія навіть при прохідному бар’єрі у 3% набирає 600 тис. і при середній явці, вона отримує нуль. Ті партії, які подолали більше, ніж 3%, вони між собою ділять оці голоси, які набрали партії, але не подолали трьохвідсотковий рубіж. І отримують просто додатково депутатів, за яких люди абсолютно не голосували. Якщо йти вже на змішану систему, я вважаю, що якщо партія набрала голосів, яких вистачає на один мандат, вони повинні отримати один мандат. І повірте, люди вже добре розуміються, і не буде в нас, як стверджують деякі, 200 партій у парламенті. Давайте подивимось на попередні вибори та побачимо, що в такий спосіб у нас буде, по-перше, відповідальність перед людьми, а по-друге, у нас знову ж таки природним шляхом відбудеться політичне структурування українського суспільства. Що не менш важливо, настрої у всіх прошарків людей, у всіх територій, будуть у цій виборчій системі враховані. Я вважаю, що тут потрібна більш широка дискусія. А поки що в нас слинять ті питання, які в нас традиційно заслинені.

Світлана Орловська: Щодо підвищення прохідного бар’єру, йдеться про його підвищення з 3% до 5%. Заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера сказав, що було б загалом краще знизити до 1-го %.

Володимир Литвин: Він практично говорить те саме, що і я. Якщо говорити про 5% та більше, то я пропоную ініціаторам такого підходу вибори не проводити. Зробити виборчий бар’єр – 10%, не проводити вибори, не мучити людей, потім сісти, між собою поділити місця та оголосити людям результати цієї домовленості як даність. Сьогодні потрібен той підхід, який я щойно запропонував. Я не заперечую проти пропозиції заступника голови ЦВК. І 1% не так вже просто буде набрати. Люди вже мають усталені симпатії і будуть відповідним чином діяти. Разом з тим я пропонував і пропоную тим, хто демонструє сверблячку підвищувати прохідні бар’єри, зрозуміти, що до виборів лишилося більше року. І за цей час в нас мають відбутися динамічні зміни в настроях людей. Той, хто думає, що він таким чином свою політичну силу заведе в парламент та отримає приз у вигляді додаткових місць, той може глибоко помилятися. Є відомий принцип: «Не треба рити яму комусь, поки ще своя не готова.» Для мене принципове значення має організація роботи виборчих комісій, місце і роль судів у виборчому процесі, підведення підсумків. Для мене принциповіше значення має, щоб люди мали можливість обрати тих, кого вони оберуть. Щоб потім вони не нарікали та не говорили, що вони за цих депутатів не голосували та не обирали їх. Нам треба отримати чітку уяву. І на це повинен бути скерований не тільки закон, а й практичні дії тих, хто буде відповідати за проведення виборів в Україні. В цьому зацікавлені всі. І президент, і суспільство.

Світлана Орловська: Коли буде ухвалено виборчий закон? Чи влітку на поточній сесії чи восени?

Володимир ЛИТВИН: Я є прихильником того, щоб проблеми вирішувати по мірі їх надходження. З одного боку, дуже добре ухвалити закон наперед, щоб правила гри були відомі та вони не змінювалися в процесі виборчої кампанії. Але з другого боку, я, як голова Верховної Ради, який несе відповідальність за організацію парламенту, розумію, що як тільки закон буде прийнято, одні побіжать в округи, а інші – займатися будуть партійною діяльністю, а треті – будуть прагнути вносити закони про те, що завтра в нас країна буде перетворена в «Місто Сонця», і що буде суцільне щастя, і вони будуть пропонувати закони, які нічим не «отоварені». І буде нестримна тяга – в черговий раз папірцями ощасливити людей. Для мене більш важливе значення, щоб була рутинна, непроста і складна робота, яка б дала результат. Тому не треба нам сьогодні «збочити» на політичну кампанію і зайнятися виключно законом про вибори. Це людям та країні сьогодні не пече. Давайте будемо виходити з того, коли він буде готовий, коли експерти і громадськість висловлять свої оцінки. А тоді приймемо його без криків, з якими ми звикли приймати такі документи.

Світлана Орловська: Давайте про те, що пече. Це земельне питання та українсько-російські відносини. Ми їх не минемо, тому що сьогодні є теж така своєрідна річниця, оскільки рівно рік тому було ратифіковано Харківські угоди. І Верховною Радою України, і Державною Думою Росії. І цими угодами пролонговано базування російського Чорноморського флоту в Україні до 2042-го року та надавалася 30% знижка на російський газ для України. Давайте до цього ще додамо поки що безрезультатне намагання України змінити газові контракти, укладені урядом Тимошенко, і як говорять експерти, безпрецедентне прагнення Росії для того, щоб Україна вступила до Митного союзу. Як Ви все це оцінюєте?

Володимир Литвин: Щодо прагнення Росії. Якщо хтось хоче, щоб його вели, то його ведуть. Росія визначила для себе стратегічні зовнішньополітичні пріоритети. І вона намагається їх реалізувати. Україна для того і є незалежною державою, щоб вона виходила з того, що їй вигідно, та рухалася туди і співпрацювала з тими, де буде користь для України. В нас повинна бути егоїстичною економічна політика. Ми повинні діяти за принципом: «Все, що вигідно Україні, має бути вигідно нашим партнерам». Зрозуміло, що ми повинні співставляти наші позиції. Це головне. Ніхто ще нікуди не йде. Я вважаю, що треба дати суспільству не лише на рівні політичних гасел розрахунки, конкретні та підтверджені, що Україна отримає від співпраці і з ЄС, і з Росією. Де буде більша вигода та перспектива, туди ми повинні рухатися. Я не є прихильником того, щоб протиставляти співпрацю Росії з ЄС. Чомусь вся Європа хоче з Росією мати нормальні стосунки, особливо взимку, щоб не замерзати. Нам треба це також розуміти. А тепер відносно Харківських угод. Якби я розумів, що в нас є інший вихід, то я б не сидів у президії сесійної зали під обстрілом. У нас не було іншого виходу . Ціна – 450 доларів за газ, яка вступала в той період, була не підйомною для Україну. Треба було б зупинити всю економіку країни. До 27-го квітня 2010-го року ми не могли прийняти бюджет, бо він розсипався у зв’язку з ціною на газ. Ми були напередодні 9-го травня. І потрібно було передбачити кошти для ветеранів – учасників війни відповідно до закону. Не могли цього зробити, бо не було закону про Державний бюджет. Україна вимушена була піти на такий крок. Обираючи з проблем ту, яка є меншою. Так, я сьогодні бачив акції протесту. Це право людей – демонструвати свою волю. Але я думаю, що вони запізнилися, як мінімум, на 5 років. Їм потрібно було продемонструвати таку свою рішучість та налаштованість у 2005-му році, коли тодішня влада, уряд та президент в односторонньому порядку розірвали з Росією угоду про поставки газу в Україну до 2009-го року включно з ціною 50 доларів за 1000 кубів. Росія не вірила, що Україна пішла на цей крок. Треба було тоді запитати, чим вони керувалися. І виступити проти розриву тої угоди . Треба було у 2009-му році, коли були підписані не підйомні, кабальні умови на газ, також вийти з протестами, з вимогами денонсувати відповідну угоду. Чомусь розповідали, що це найсприятливіша угода для України. А тепер давайте скажемо про таке. До 2017-го року російський флот на території України без Харківських угод – це реальність. І до 2017-го року він був би. Так давайте поживемо та побачимо. Прийдуть нові люди, з’являться нові інтереси та запити в Росії. У нас, може, розумніші будуть політики. І вони вирішать ці питання. Чому сьогодні демонструвати цю смиканину?! Нам всім потрібно говорити про те, і громадськість має підтримати владу та уряд, щоб переглянути газові угоди. Щоб Російська Федерація в особі її керівництва відчула, що це настрої не української влади, а суспільства. Це первісне. Бо сьогодні ціна на нафту росте небаченими темпами. А розрахунок ціни на газ прив’язують до ціни на нафту. Що нас чекає – про це ми повинні говорити. Все інше – це політичні плачі, намагання зафіксувати за собою електорат на вибори 2012-го року. Про інтереси, я думаю, тут мало дбають.

Світлана Орловська: Коли в нас запрацює ринок землі? Зараз на розгляді лежить законопроект про земельний кадастр?

Володимир Литвин: Так. Верховна Рада прийняла цей закон до роботи. Я вважаю, що нам потрібно прийняти цей законопроект. Щоб навести порядок з землею, щоб ми знали реальну вартість землі , щоб ми отримали реєстр власників землі. Чомусь коли кричать проти цього закону, то я тоді говорю: «Мабуть, Ви не хочете, щоб був один реєстр та можна було побачити, що Петренко, Сидоренко має стільки-то землі.» А потім його треба запитати, звідки він цю землю хапнув та за якою ціною. Тому я вважаю, що цей закон треба приймати. Зусилля треба направити на те, щоб це був цивілізований закон. Щодо закону про ринок землі. Коли я проводив парламентські слухання, я був певною мірою розчарований. Я думав, що в нас буде серйозна дискусія. Мова ж не йде про те, щоб в нас всю землю продавати. Але якщо людина має земельний акт на право приватної власності на землю та на свій пай, то зрозуміло, що вона свою власність має продати. І питання в тому , за якою ціною вона може продати і кому. Вона тому і повинна знати реальну ринкову ціну. А якщо ми будемо знати, що земля може продатися, то ціна її зросте. Землю повинна купити держава. А держава тоді вже повинна дивитися, кому землю давати в користування – тим, хто землю, знає, працює, любить, використовує за призначенням. В такий спосіб ми повинні, можемо і зобов’язані відродити крупно товарне виробництво. Сьогодні люди, які володіють земельними паями, вже хочуть землю продати. Можливо, не вони, а часто їх діти та внуки підштовхують продати землю та купити їм хату або машину. А є люди, які пишуть мені листи і питають: «Чому Ви забороняєте мені продавати землю? Я хочу на ліки собі мати кошти. Я хочу, щоб в мене достойно провели в останню дорогу.» Але переважно опір щодо такого підходу чинять люди, які взяли землю в оренду. Якщо в них є совість, вони платять людям гроші. Якщо – ні, то платять копійки. І вони виступають в ролі сучасних феодалів. А люди від цього нічого не мають. Ну дасть півтони зерна, дасть машину, щоб відвезти людину на кладовище, коли вона померла. Я вважаю, що треба в даному разі підняти ціну за оренду земельних паїв, щоб люди знали, що їхня земля працює в надійних руках. Тому я за такий підхід. А просто кричати: «ринок, не ринок» - це просто облаштовувати свої справи і водночас спекулювати на настроях певної частини українського суспільства.

Світлана Орловська: У Вас завтра ювілей – 55 років. Де Ви будете його святкувати?

Володимир Литвин: У Києві. У колі рідних та близьких. В мене велика рідня, багато друзів, людей, з якими я вчився, проводив свою молодість та дитинство, йшов по життю. Це буде не зібрання політичного бомонду, а тих людей, яких я відчуваю, які мене відчувають. Дуже хотів би цей день провести в селі. Але мої батьки – літні люди, та погано себе почувають. Мій приїзд у цей день буде для них додатковим навантаженням. Я дуже переживаю за них. Тому на наступний день я поїду до батьків. Я буду з ними спілкуватися і ми будемо говорити про життя, і я буду слухати їхні спомини.

Світлана Орловська: Ми порахували, що вдруге перебуваючи на посаді голови Верховної Ради, Ви є десятим спікером по рахунку. Вперше Ви були сьомим. Якщо порівняти політику з кульовою стріляниною, Ви вже, як політик, влучили у свою десятку, чи лише збираєтесь?

Володимир Литвин: Я не ставлю перед собою такої мети – влучати в десятку. Я просто живу, як відчуваю. Я, очевидно, у своєму житті помилявся та робив неправильні вчинки, але ніколи не робив зла і підлості. Я хочу таким залишитися.

Світлана Орловська: З якого року Вам стало складно бути в політиці?

Володимир Литвин: Я в політиці з 2002-го по 2006-тий рік. Потім в мене була перерва. Зараз з 2008-го по 2011-тий. Мені складно було завжди. Я дуже складно живу. Інколи я кажу: «Чому нас так навчили жити?» Але не можна себе переробити.

Програма „Від першої особи” радіо „Ера FM”  від 27.04.2011

http://www.radioera.com.ua/eranews/?idArticle=31814