Війна за символи в Україні триває, загрожуючи поділити країну на ворогуючі табори, зауважує Олександр Мотиль. Приводом останніх хвилювань стало святкування Дня перемоги над нацистською Німеччиною.

Чому ж виникла суперечка? Бо цього року Янукович та його команда «по-дурному та навмисно» запровадили використання червоних прапорів під час урочистостей, зазначає автор статті. Для українців із південно-східного регіону червоний стяг є переважно символом «Великої вітчизняної війни» та радянської держави. Вони гордяться цим минулим. Але для іншої частини українців він позначає сталінський терор, Голодомор, ГУЛАГ та колоніальну державу.

Тут можна провести аналогію з прапором конфедератів у США. На півдні його сприймали лише як символ своєї ідентичності, проте афроамериканці вважали його символом рабства. Наразі цей стяг не використовують на офіційних заходах. У Німеччині прапор Третього Рейху його прихильники сприймали як символ відродження країни. А для противників це був прапор Аушвіцу – і його взагалі заборонили.

В Україні ситуація ускладнена тим, що багато людей прихильно ставляться до сталінізму та радянських часів. Серед них і члени команди Януковича (наприклад, міністр освіти Дмитро Табачник). За 19 років незалежності жоден із українських президентів не використовував радянський прапор під час офіційних заходів до Дня перемоги, розуміючи провокативність такого кроку. Коли Верховна Рада цього року дозволила вивішувати його на державних установах, це було те саме, що демонструвати свастику в Ізраїлі, вважає Олександр Мотиль. Янукович був розгублений і як не ветував, так і не підписав цей закон, сподіваючись, що ситуація якось вирішиться сама собою.

Проте цього не сталося. Вивішування червоних прапорів збурило громадськість, особливо у Львові. Святкування розділило країну. Цей крок загрожує зробити країну ще менш керованою, ніж за президентства Ющенка, йдеться в статті. На думку автора, регіонали свідомо створили таку ситуацію, бо розуміють, що вони – банкрути. Єдиний спосіб для них зберегти підтримку населення – це розпалювати культурні війни, посилювати розділення та вигадувати «націоналістичне» опудало, щоб відвернути увагу від власних злочинів та економічних негараздів України. До того ж нерішучість Януковича щодо закону про червоний прапор означає, що він втратив контроль над власною політичною силою.

Що президент міг зробити по-іншому? Якщо протягом 19-ти років День перемоги святкували без червоного прапора, то й на 20-й це можна було зробити. Зрештою, перемога над Гітлером була результатом самопожертви мільйонів пересічних українців, а не перемогою Сталіна, який цих самих українців убивав мільйонами. Можна було схитрувати і зробити символом цьогорічного свята прапор радянської України – червоний із блакитною смужкою. Це б послабило напругу. Але Янукович мав би переконати в цій ідеї народ та свою партію. Сильний президент зміг би це зробити, слабкий, майбутнє якого залежить від групки кримінальників, навіть не намагався, зазначає Олександр Мотиль.

Він бачить проблему у «вузьколобості» регіоналів у питаннях символів та моралі. Як приклад наводиться нещодавня теза мера Донецька Олександра Лук’янченка, який заявив, що в місті не будуть демонтувати пам’ятники Леніну та Сталіну до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року: «Європейські цінності не дозволяють демонтувати пам’ятники до подій. Вибачте, але чому у Німеччина досі стоять пам‘ятники Марксу?» Автора статті глибоко обурює лицемірність такого трактування: «… присутність пам’ятників Марксу у Німеччині, можливо, пов’язана з тим, що він був великим політичним мислителем, а не засновником тоталітарної держави. … а пам’ятники Гітлеру вже давно повалені».

Але якщо Донецьк хоче показати європейським фанам свою колекцію Ленінів та Сталіних, то будь ласка, іронізує Олександр Мотиль. Фани з різних країн будуть по-своєму вражені. Навряд чи такі слова мера сприятимуть і приходу в місто прямих іноземних інвестицій, вважає автор статті. Та зауважує: «Зрештою, кому потрібні прямі іноземні інвестиції? Нехай пролетаріат їсть червоні прапори!»

Оригiнал матерiалу:
http://www.worldaffairsjournal.org