«Чоловіки ніколи не були взірцями сексуальної стриманості – і не дарма», – пише Джефрі Клюґер. Мета кожного організму – забезпечити виживання та відтворення власних генів. Для цього чоловіки мають набагато більше можливостей, ніж жінки. Бо навіть найплідніші у світі матері рідко народжують більш ніж восьмеро чи дев’ятеро дітей за своє життя. Своєю чергою, чоловіки можуть зачинати по кілька разів на день, ідеться у статті.

Жінки, зважаючи на час та зусилля, які забирає вагітність та виховання дітей, більш ретельно добирають собі партнерів. Це спонукає чоловіків розвивати емоційні мускули – самозречення, самообмеження, здатність відкладати отримання насолоди – які допоможуть їм впоратися із апетитом, котрий ніколи не буде повністю задоволений. Це і є головним стовпом моногамії та вірності, пише автор.

Коли ж заборони зникають, а можливості стають необмеженими, це призводить до того, що чоловіки або й далі практикують самоконтроль, або після короткого періоду розпусти досягають стабільної моногамії.

Проте в деяких випадках, пише Клюґер, стабільність не приходить, і необмежені можливості стають підґрунтям для нестримних апетитів. Автор наводить приклад імператорів і деспотів. Марокканський правитель 18-го сторіччя Мулай Ісмаїл був батьком 888 дітей. Та якщо порівняти його із Чингізханом, то він здасться майже неплідним. Згідно з аналізом Y-хромосом 2123 чоловіків, який був проведений у 2003 році на території колишньої Монгольської імперії, 16 млн чоловіків, які нині живуть, є нащадками великого завойовника. Деякі сучасні можновладці хоч не мають такого потомства, однак поводяться нічим не краще, зауважує Джефрі Клюґер.

За словами денверського психолога Марка Гелда, коли чоловікам випадає нагода, вони прагнуть її використати. Складність завдання полягає в тому, щоб знайти такі шляхи контролю імпульсів чоловіка, які не будуть завдавати йому шкоди.

Зніжених та владних чоловіків, які поводяться сексуально, можна відрізнити від решти навіть за темпераментом, ідеться у статті. Для прикладу автор порівнює Біла Клінтона та Гаррі Трумена, які обоє колись були наймогутнішими людьми світу, однак безперечно відрізнялися у питаннях моралі. Утім неможливо напевно сказати, що спричинило несамовиту потребу Клінтона подобатися та брак внутрішнього контролю, пише автор.

На думку доктора Фреда Берліна, засновника клініки сексуальних розладів при Університеті Джона Гопкінса, дуже часто базову роль відіграє не характер, а біологічний фактор. «Сексуальна сила потужна, і деяким людям доводиться докладати більших зусиль, ніж іншим, щоб її контролювати», – зазначив доктор.

«Нарциси», безперечно, належать до табору тих, хто себе слабо контролює. Крім чистого нарцисизму трапляється також його поєднання із макіавеллізмом та психопатією, так звана «темний бік», розповідає Ларі Джозефс, професор психології при Університеті Аделфі. Тут вже доречно говорити не про нарцисичного Едвардса, а про світового монстра Калігулу.

«Усі три риси темного боку особистості можуть існувати у людях у різних поєднаннях та мірах, однак що серйознішою є одна із них, то більшим є ризик імпульсивної сексуальної поведінки», – ідеться у статті. Натомість чоловіки, в яких слабо виражені вищезазначені риси, менш схильні до зради, навіть якщо їм випадає відповідна нагода, стверджує Джозефс.

Члени королівських сімей народжуються у світі індульгенцій та дозволеності. «Князьки, які живуть у таких умовах, можуть ніколи не розвинути емоційної мускулатури, яка потрібна для самообмеження», – пише автор.

«Люди, які приходять до слави та влади не на початку свого життя, дають собі раду з обставинами більш ефективно, – вважає Берлін. – Вони засвоїли конкретну дисципліну та звикли до того, що слід себе обмежувати».

Звісно, не тільки чоловіки зловживають своєю сексуальною енергією. Тестостерон, який спонукає до домінування, продукується, хоч і не в таких кількостях, жінками. «Це означає, – пише Джозефс, – що жінкам також властиві тенденції, які збуджує тестостерон, і це приносить дивіденди. Домінантні тварини прагнуть успішної реалізації репродуктивної функції незалежно від того, якої вони статі».

Проте якщо чоловіки і жінки займають панівне становище й у світі, і в генофонді, ніхто не гарантує їм безпеку. Поміж усіма соціальними тваринами є звичай, згідно з яким лідерів терплять до тих пір, доки вони повертають групі стільки стабільності та порядку, скільки вони забрали в неї матеріальних та сексуальних ресурсів. Коли ж баланс порушується, група повстає, пише автор.

Громадське невдоволення, яке виникає, коли погана сексуальна поведінка еліти стає публічною, можна пояснити стратегіями підпорядкування у шимпанзе, вважає Ларі Джозефс. «Ми не хочемо, щоб наші лідери були ловеласами, – пише він. – В егалітарному суспільстві ніхто не має права монополізувати всіх жінок чи спати із нашими дружинами, інакше ми будемо змушені поквитатися».

«У випадку Едвардса чи Спітцера це означало вигнання на політичну Ельбу. У випадку Стросс-Кана це може загрожувати навіть в’язницею. У випадку Калігули це означало вбивство», – зазначає насамкінець автор і закликає до стриманості.

Оригiнал матерiалу:
http://healthland.time.com