«В‘їзд у шахту виглядає як ворота у пекло. Шахтарі пригинаються, перш ніж зникають у темряві за скрипучою залізною брамою. На цій шахті у Донецьку на сході України все виглядає занедбаним і заржавілим», – ділиться враженнями від фільму Томас Ґерінґер. Але до максимального контрасту не так вже й далеко, зауважує автор статті, – мільярдер з Донецька Рінат Ахметов збудував у місті сучасний люксовий футбольний стадіон для місцевої команди «Шахтар». За допомогою дорогих бразильців Ахметов зробив «Шахтар» однією з провідних європейських команд, яка в 2009 році виграла Кубок УЄФА. Шахтарі, які водночас є фанами «Шахтаря», сподіваються, що Ахметов інвестуватиме також у їхню шахту, однак той не виявляє особливого інтересу, зауважує Томас Ґерінґер.

Автору фільму з Берліна Якобу Пройссу поталанило – він знімав картину «Інший Челсі» (натяк на фінансований Романом Абрамовичем лондонський клуб «Челсі») якраз під час тріумфальної ходи «Шахтаря» в 2009-му. Цей фільм, зйомкам якого сприяла одна з редакцій німецького телеканалу ZDF, – справжня удача. «Пройссу вдається неупереджено і у багатьох аспектах відобразити суспільні настрої Донбасу – вугільного і промислового регіону України, де домогосподарки печуть торт з назвою «Терикон». Помаранчева революція тут не має жодної підтримки, а люди радше воліють приєднатися до сильної Росії», – пише Томас Ґерінґер. Тут має значення тільки блакитна фарба – колір Партії регіонів Віктора Януковича – друга Ріната Ахметова. Під час зйомок він був ще в опозиції, але зараз – президент України, зауважує автор статті.

Ахметова з Януковичем у фільмі показано тільки здалеку – як таких собі невинних дядечків, яких всі вітають. Натомість автор фільму Пройсс супроводжує 28-мирічного молодого амбітного «блакитного» політика Колю, який працює на держслужбі у міській владі, але нібито заробляє на диво багато грошей в будівельному бізнесі, зауважує Томас Ґерінґер. Під вражаючою галерею з портретів Сталіна в своєму кабінеті Коля обговорює зі своєю дизайнеркою, які штори потрібно придбати в його нову віллу. З одного боку він гордо демонструє своє багатство, а з іншого – з усіх сил намагається показати себе сумлінним слугою народу. Це виглядає комічно та жахливо водночас і є вражаючим портретом зі світу олігархів, зазначає Томас Ґерінґер.

На контрасті показано світ робітників. Наприклад, світ фана Саші, який витрачає всі свої заощадження, щоб поїхати на фінал Кубка УЄФА до Стамбула. Або кремезної Валі, пишної блондинки, яка на шахті міцно тримає в своїх руках рубильник. І просто чудово виглядає, як її друг Степанович в своїй електромайстерні розмірковує про себе, Україну і політиків. Часом Валя і Степанович танцюють, а часом навіть Коля видається симпатичним. «Пройсс переносить свою публіку усередину суперечливого українського світу», –зауважує Томас Ґерінґер.

Оригiнал матерiалу:
http://www.tagesspiegel.de