«Останнім часом знову стало актуальне питання економічної та геополітичної долі України», – пише Вадім Воловой. Країна має обрати вступ до Митного союзу, що пропонує Росія, або створити зону вільної торгівлі з ЄС. Керівництво України оголосило пріоритетом євроінтеграцію і водночас хоче вигідно співпрацювати з Митним союзом, тобто з Росією.

Росія майже вимагає приєднання України до Митного союзу. Фактично РФ має намір повернути до зони свого впливу пострадянські держави. Роль України у цьому дуже важлива. Як уже заявляли геополітики Бжезінський (США) та Дуґін (Росія), без Києва нової російської імперії не буде. Після вступу до Митного союзу Казахстану й Білорусі тиск на Україну цілком зрозумілий, наголошує автор статті. За словами голови фонду польсько-української співпраці PAUCI Яна Пекла, «для Путіна, який напевне балотуватиметься на посаду президента, здобуття України для свого плану створення спільного економічного простору Росії, Казахстану та Білорусі має важливе значення». Без України створення противаги ЄС не матиме сенсу. Владімір Путін послуговуватиметься і погрозами підвищити мито на українські товари, й обіцянками знизити ціни на газ. Передвиборчу кампанію, за словами голови фонду, Путін будуватиме на проекті об’єднання російських земель, який підтримує Московський патріархат.

ЄС, своєю чергою, надто «втомився» від розширення. Тому й не поспішатиме брати до своїх лав такого проблемного члена як Україна. Через Україну європейці навряд чи захочуть сваритися з Росією. Захід фактично «здав» Україну Москві, судячи з останніх українських президентських виборів. У разі ймовірного зближення з Україною європейці діятимуть з позиції сили, як і Росія. Київ змусять підписати угоду про зону вільної торгівлі тільки на вигідних для них умовах.

Україна у такій ситуації має діяти максимально прагматично. З економічної точки зору вигідніший вступ до Митного союзу. Адже, за словами Путіна, це дасть країні змогу збільшити свій річний дохід на 6,5-9 млрд доларів та гарантує їй додаткове щорічне зростання ВВП на 1,5-2 %. Скасування мита на російську нафту дасть Україні 3 млрд доларів на рік. Можна буде й домовитися про зниження ціни на газ та одержати певні гарантії транзиту палива до Європи. За це Київ змушений буде віддати «Газпрому» українську ГТС, водночас тоді її не доведеться модернізувати самому.

Підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС дасть змогу Україні збільшити удвічі свій експорт до Європи. Проте європейський ринок сільськогосподарських продуктів субсидіюється і давно поділений. Українська ж промислова продукція – неконкурентоздатна. Європі потрібні не українські товари, а український ринок. Росії ж українська промисловість знадобиться.

Вступ України до Митного союзу – це хрест на її самостійній економічній та зовнішній політиці, розмірковує автор. Тим часом ЄС членства чи якихось значних привілеїв не обіцяє. Та водночас важливо інше. Чи ж варто усе ж Україні намагатися зламати історичну традицію залежності від Росії? Віктор Ющенко вже спробував це зробити. Країна опинилася на межі громадянської війни. У такому разі можна забути й про низьку ціну на газ, що призведе до зростання зовнішнього боргу та болісних соціально-економічних реформ. Реформи не потрібні українським олігархам, для яких важливий дешевий газ і прибуток.

Віктор Янукович намагається грати з Росією та ЄС. Але невдовзі він має зробити остаточний вибір. Якщо Україна увійде до Єдиного економічного простору з Росією, то фактор її членства у СОТ стане уже несуттєвий. Усі пов’язані з цим втрати можна буде компенсувати за рахунок тієї ж Росії, яка, напевне, погодиться на якісь додаткові витрати. Та й ментальність української еліти значно ближча до російських стандартів, зауважує Ян Пекло. Тим часом у салонах європейських країн українське керівництво не почувається комфортно. «Демократію та верховенство закону вони розуміють швидше по-російськи, ніж по-європейськи», – зазначив експерт. Отже, й жити далі Україна, ймовірно, буде не по-європейськи, а по-російськи, підсумовує автор.

Оригiнал матерiалу:
http://www.geopolitika.lt