Україна отримала право головувати у Комітеті міністрів Ради Європи та у ряді інших європейських інституцій. Які дивіденди принесе нашій країні наближення до Європи, яка ситуація в Україні, про це розповів Голова Верховної Ради України, Голова Народної Партії Володимир Литвин в інтерв’ю телеканалу „Рада” 27 травня 2011 року.

 − Україна перейняла головування у Комітеті міністрів Ради Європи і серед пріоритетів нашої держави на час головування визначено такі завдання, як захист прав дітей, прав людини та верховенства права. Головування України в Комітеті міністрів Ради Європи – звучить досить красиво, чи дійсно можуть бути конкретні результати, чи ця посада більш умовна?

− Ця посада відповідальна. І зрозуміло, що ці пріоритети обрані не лише з урахуванням процесів, які відбуваються в європейському співтоваристві. Скажімо, проблема прав дитини є надзвичайно актуальною, бо сьогодні у світі 250 млн. дітей не мають можливості відчути, що таке дитинство в повному розумінні цього слова, що таке повноцінна опіка батьків, що таке можливість виховання і здобуття належної освіти. Зрозуміло, що ці проблеми є і в Європі, і в країнах пострадянського простору. Треба відверто сказати, що ця проблема є і в Україні, адже у нас, за різними даними, до 150 тисяч дітей є неписьменними, не кажучи вже про більш високий рівень підготовки.

Права і свободи людини загалом є важливими, зокрема для країн, які вийшли з соціалістичного табору. Проте проблема дотримання прав людини притаманна і усталеним демократіям. Саме тому дуже важливим є питання розвитку демократії на місцевому рівні, зокрема через наближення органів влади, органів місцевого самоврядування до людей, до інтересів, до запитів територіальної громади. Це потребує відповідної уваги до виборчого законодавства, до посилення зв’язку влади з людьми. Пріоритети, запропоновані Україною, та сприйняті європейською спільнотою, безпосередньо стосуються і нашої країни. Тому ми повинні отримати подвійний ефект: продемонструвати для Європи, що ми є сучасна, мобільна й ефективна держава, яка може здійснювати координацію діяльності в рамках європейського співтовариства, в рамках Ради Європи, і водночас вирішувати ці проблеми безпосередньо в країні.

Я поділяю точку зору вчених, спеціалістів, експертів, які говорять, що для нас украй важливо намагатися запропонувати і реалізувати разом такі пріоритети, які можна розглядати як національну ідею: утвердження України, як держави, розуміючи, що ми повинні бути господарями у власній домівці. Ця проблема є надзвичайно актуальною сьогодні в умовах такого складного і суперечливого світу, коли "глобальні гравці" намагаються визначати для себе сфери впливу. Нам потрібно зробити все, щоб Україна не потрапила під сферу впливу тої чи іншої держави, щоб вона не розглядалась як "така собі підмандатна територія". Друге – це свобода у широкому розумінні цього слова, не лише політична свобода, не лише свобода думки і свобода дії людини в межах цивілізованих законів, а свобода на економічну діяльність і подолання бідності у всіх її виявах, оскільки це одна із ключових проблем, у тому числі для України. Головування України в Раді Європи повинно принести обопільну користь і для України, і для Ради Європи.

− Цьогоріч Україна головує в багатьох європейських інституціях. Це крок Європи до України, щоб ми не збилися з європейського шляху інтеграції, чи це просто даність?

− Немає підстав говорити про даність, просто підійшла черга. А це є ознакою демократичних принципів, на яких базується не лише європейська співпраця. Проте тут є і певна закономірність, яка полягає в тому, що Україна, в особі її влади, має відповідально дивитися на організацію життя всередині країни. Україна сьогодні повинна зосередитися на собі, розмови про реформи мають завершитись і нам потрібно приступити до практичної реалізації невідкладних завдань у тих сферах нашого життя, які покликані дати країні більш виразне обличчя, можливість кожній людині відчути, що є позитивні зміни. І хоча ці зміни невеликі, але мають бути відчутними для кожного, що у свою чергу дасть змогу громадянам України вибудовувати, планувати своє життя на позитиві, а не на негативі. Великим позитивом є сам факт, що на даному етапі Україні дісталось головування в таких структурах.

− Ми запевняємо Європу, що ми демократичні, йдемо шляхом реформ. Коли ми зможемо запевнити Європу, що в нас дійсно європейський рівень життя – європейські зарплати, медицина, освіта, пенсії?

− Ми не повинні запевняти Європу. Потрібно, насамперед, переконати людей не популістськими рішеннями, а практичною роботою, організацією життя у країні для того, щоб людина мала стимул до роботи, щоб мала роботу, можливість реалізувати свої можливості і відчувати себе впевнено. Найстрашніше для будь-якої людини – це невизначеність і відсутність будь-якої перспективи, коли тобі затуляє світ сірість, байдужість і нудьга. Збайдужіння, яке переходить в озлобленість, – це не та основа, на якій можна вибудовувати життя людини. Коли людину тиснуть проблеми безгрошів’я, підвищення цін, відсутності роботи, а головне – відсутності перспектив для дітей, оце ті проблеми, які обсідають сім’ї багатьох людей і про які нам треба говорити. Необхідно вести відверту і чесну розмову про реальний стан речей в Україні, визначити, що необхідно зробити, щоб змінити ситуацію, інакше всі розмови про реформи не будуть підтримані людьми, не будуть почуті суспільством. Так, у країні уже 20 років говорять про реформи, саме слово уже здискредитоване і у людей воно викликає стійке відчуття, що далі буде тільки гірше. А цього допустити не можна.

− Як узагалі тоді змінити ситуацію, адже в країні вона далеко не європейська. Не треба переконувати Європу, що у нас все добре. Сьогодні ми бачимо, що є безробіття, немає достатнього рівня заробітної плати, ціни ростуть.

− Ми могли б і далі продовжувати цей негативний перелік і поглиблювати настрої пригніченості у людей. Проте варто вести розмову про принципи, на яких ми будемо вибудовувати життя. У 2009 році Україна втратила 15% національного багатства, це можна списувати на те,  що була світова фінансова криза. Разом з тим ті країни, які мали добре організоване суспільство та владу, втратили значно менше. Проте за 2010 рік ми зменшили дефіцит державного бюджету, сьогодні він складає 3%, нині приріст ВВП в Україні перевищує 5%. Цього, звичайно, недостатньо, для того, щоб дати динаміку країні, необхідно вийти бодай на 7-10%. Нам потрібно говорити про те, як закріпити цю динаміку і як дати людям надію та роботу.

Можна за звичкою говорити, що у нас суцільне безробіття і вибудовувати плани подолання цього безробіття, виділяти кошти з державної казни на центри зайнятості. А створити робоче місце чи настійно порекомендувати людині йти працювати – це набагато складніше і не популярно. Сьогодні у багатьох сферах у  низці регіонів бракує робочих рук, люди не хочуть працювати, що дуже відчувається на селі.

− Ви говорили про те, що люди не працюють, бо не хочуть через низький рівень заробітної плати. Можливо, тоді треба тих людей якось змусити?

− У нас будуть низькі заробітні плати, якщо буде такий фонд заробітної плати, якщо у нас люди будуть формувати безвідповідальну владу. Сьогодні 80% економіки перебуває у приватних руках. Я неодноразово пропонував прийняти закон про частку заробітної плати у собівартості продукції, у нас вона − 7-8%, а має становити 25-30%. Але прийняти цей закон неможливо, у тому числі через протидію людей, які є власниками української економіки.

− Ситуація в Україні, порівняно з 2009 роком, покращується, дефіцит бюджету скорочено, ВВП росте. На початку лютого чи березня ми чули, що за підсумками першого півріччя державний бюджет буде переглянуто, чи можна очікувати такий законопроект?

− Ситуація змінюється і потрібно зробити все для того, щоб ці зміни розвивалися у позитивному напрямку. Це вимога закону, що за наслідками першого півріччя Кабінет Міністрів України повинен подати свої пропозиції щодо внесення змін до державного бюджету України, і це має відбутися.

− Очевидно, опозиціонери будуть піднімати питання щодо скасування закону про вивішування червоного прапора. Чи доцільно це робити напередодні 70-ї річниці початку Великої Вітчизняної війни?

− Ми маємо продемонструвати толерантність, а не нав’язувати один одному власну думку. Необхідно дати можливість кожному сповідувати те, що він сповідує, цінувати думки, пам’ять і совість кожної людини. Варто шукати не те, що нас роз’єднує, а те, що нас об’єднує. Я з тривогою дивлюсь на події в Україні, коли країну намагаються наситити ненавистю, коли намагаються розколоти країну. Треба осмислити, що у нас відбулося, і зробити відповідні висновки, адже те, що сталося 9 травня – це була заздалегідь спланована акція, і як привід використали те рішення, яке прийняла Верховна Рада України. Годаю, що цим скористаються інші люди, ті, хто не хоче бачити Україну згуртованою державою, нас – єдиним народом. Ми різні, але з цієї різності можна витворити дуже гарний результат, і я вірю, що ми це зробимо разом, коли зрозуміємо, що війна нам не потрібна.

Підготувала Наталія Куксенко