У своєму блозі Олександр Мотиль розмірковує над «дивовижною непослідовністю режиму Януковича». У квітні 2010-го року новий уряд радо віддав росіянам базу у Севастополі, а нині опирається вступу до Митного союзу на чолі з Росією. Він прагне євроінтеграції, проте «грубо порушує європейські узаконені стандарти, переслідуючи політичних опонентів». Команда Януковича одночасно приймає закон про доступ до інформації та обмежує свободу преси. Тож чи варто вірити тому, що, підтримавши угоду про вільну торгівлю із ЄС, український парламент взяв незмінний курс вбік Європи? – запитує Мотиль.

Далі автор пропонує три можливі пояснення непослідовності нинішнього режиму.

Згідно з першим поясненням, президент Янукович і його команда знають, що роблять – «вони намагаються досягти балансу між конкуруючими інтересами та пріоритетами, дотримуючись центристської політики винятково заради інтересів України». На думку Мотиля, якби команда Януковича всерйоз прагнула до ЄС, то не посадила б до в’язниці колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та не переслідувала б колишнього прем’єра Юлію Тимошенко. «Розумний режим боровся б із політичною загрозою, яку становлять зазначені особи, призначивши Луценка та Тимошенко послами у Ліхтенштейні й Андоррі», – припускає автор блогу.

Після цього Мотиль переходить до другого пояснення. Непослідовність може свідчити про «когнітивну неспроможність нового уряду визначати протиріччя», тобто відрізняти «А» від «-А». Команда Януковича – це донецька еліта, чиє коріння сягає радянських часів, а ментальність залишається радянською, пише автор блогу. Партійні діячі УРСР не усвідомлювали протиріч. «Усе, що вони робили, було правильним, за визначенням, і кожна зміна курсу Комуністичної партії була також, за визначенням, правильною». На думку Мотиля, саме таке невігластво властиве команді Януковича.

Згідно з третім поясненням, режим не суперечить собі, оскільки режим не «приймає рішень як єдиний актор». Різні фракції всередині режиму ідуть в різних напрямках. Як наслідок – здається, ніби режим іде в кількох напрямках одночасно. Проросійська група підтримує підписання Харківських угод, проукраїнська опирається вступу до Митного союзу, жорстка авторитарна частина переслідує Луценка та Тимошенко, а квазі-демократи прагнуть до ЄС, борються з корупцією та просувають свободу інформації. Мотиль робить висновок, що український президент «не хоче або не може примусити своїх підлеглих дотримуватися однієї лінії». «І якщо Янукович справді втратив контроль над розколотим режимом, то його непослідовність – чи нестабільність – може тільки зростати», – підсумовує автор блогу.

«Непослідовні режими приречені на неефективність та схильні до краху», – пише Мотиль. Тож у Януковича, продовжує він, є дві альтернативи – обрати статус України як корумпованої, недемократичної, завжди відсталої прилеглої території до Росії або приєднатися до Європи та світової економіки як молода демократія та економіка, що модернізується. Перший вибір означає піти шляхом Білорусі, другий – стати як Польща. «Слід зробити вибір раз і назавжди – не лише заради логіки. Бо що довше зволікати, що довше нагнивають протиріччя, то лютішим стає суспільство і зростає ймовірність того, що режим зазнає краху», – застерігає Мотиль.

Оригiнал матерiалу:
http://www.worldaffairsjournal.org