«Помаранчева революція мала три зірки. Віктор Ющенко, чоловік зі спотвореним смертельною отрутою обличчям, був провідником демократичного табору в Україні. Юлія Тимошенко, жінка із викладеною вінком золотавою косою, сяяла поряд із ним у грудні 2004-го як поп-артівський рімейк Жанни д‘Арк. І, нарешті, Юрій Луценко на київському Майдані Незалежності став «польовим командиром» повстання. Коли громадяни вийшли на вулиці, щоб після сфальсифікованих виборів повалити режим президента Кучми і прем‘єра Януковича, він був організатором протестів», – пише Конрад Шуллер.

Сьогодні Янукович знову при владі, констатує автор статті. Ющенко змирився з поверненням старого режиму. Проти Тимошенко порушили кримінальні справи і вона намагається обвинувачувати режим з лави обвинувачених. А Юрій Луценко вже пербуває за ґратами. Після Помаранчевої революції він був міністром внутрішніх справ, але втратив посаду після приходу до влади Януковича, нагадує Конрад Шуллер. І з 26 грудня минулого року, відколи його під час прогулянки з собакою затримала добре озброєна спецгрупа, він сидить у Лук‘янівському СІЗО.

Генеральній прокуратурі, яка міцно перебуває в руках Януковича (її шеф Віктор Пшонка одного разу сказав, що він виконує накази президента), вочевидь, не так легко зібрати потрібний обтяжливий матеріал. «Луценко, з одного боку, у багатьох речах є типовим політиком своєї країни: він схильний до грубощів і завжди був втягнутий у ті бійки, які забезпечили українському політичному класу дурну славу у всьому світі. Але з іншого боку, його матеріальна скромність є абсолютно нетиповою. На відміну від блискучої Тимошенко та Януковича, який живе у розкошах, він ніколи не оточував себе дорогими символами статусу. Він так і не став загадковим чином багатим за одну ніч, що звично для провідних місцевих політиків, і до останнього жив у звичайній київській квартирі для вищого середнього класу», – пише Конрад Шуллер. А спекуляції про те, що він на посаді міністра надавав преференції фірмі своєї дружини, поки не підтвердилися.

А тому закиди проти Луценка, як нещодавно зазначив данський Гельсінський комітет з прав людини, є «надуманими». Як стверджує генпрокуратура, Луценко на посаді міністра протизаконно збільшив зарплатню своєму водієві та надав інші матеріальні заохочення; при розслідуванні справи щодо отруєння Ющенка всупереч приписам встановив стеження за водієм підозрюваного; і, нарешті, міністерство за Луценка нібито при святкуванні Дня міліції витратило забагато коштів на квіти та оренду залу, зауважує автор статті. При цьому Луценку не інкримінують особистого збагачення. Доповідач данського Гельсінського комітету з прав людини, колишній прокурор Мікаель Лінґбо, який має досвід роботи в Албанії, Іраку, Південній Африці і Судані, зауважив, що в інших країнах такі звинувачення призвели б радше до «політичної», а не «кримінально-правової» відповідальності – «якщо призвели б взагалі».

Луценку загрожує до 12 років ув‘язнення, зазначає автор статті. За словами обвинуваченого, чинне керівництво України на чолі з президентом Віктором Януковичем цим самим хоче «залякати» опозицію та створити в країні «атмосферу страху». І те, що саме він має стати наочним прикладом для інших, Луценко схильний пов‘язувати зі своєю діяльністю на посаді міністра внутрішніх справ. Невдовзі після Помаранчевої революції «олігархи», які панували в українській економіці з часів війн за перерозподіл власності у 1990-х (що велися з використанням вибухівки та «калашнікових»), й справді протягом кількох місяців були змушені боятися правосуддя. Одним з них був теперішній віце-прем‘єр Борис Колесніков, який тоді кілька місяців провів за ґратами. І навіть найбагатша людина України Рінат Ахметов, сьогодні – головний спонсор президента, змушений був стерпіти, що бронетранспортери в‘їхали на територію його резиденції, а міліція обшукала приміщення. «Поліцейський чобіт у санктуаріумі Ріната Ахметова – такому прощення немає», – пише Конрад Шуллер.

Луценко покладає відповідальність за свій арешт на ще одну впливову людину: народного депутата Юрія Іванющенка. Він родом з шахтарського міста Єнакієве, в якому свою молодість в оточенні дрібних бандитів провів Віктор Янукович. Іванющенка, який і до сьогодні належить до найближчого кола президента, Луценко у 2010 році в інтерв‘ю назвав «лідером» кримінальних кіл Донбасу, людиною, яка організовує контакти між «неофіційною» та «офіційною» владою, зауважує автор статті. Іванющенко спростовує ці закиди, однак Луценко зазначає, що невдовзі після інтерв‘ю йому шепнули, що він може «сушити сухарі», тобто готуватися до ув‘язнення.

І він перебуває за ґратами вже більше півроку. Генеральна прокуратура не побажала спілкуватися з Frankfurter Allgemeine Zeitung, зауважує Конрад Шуллер, але адвокат Луценка Олексій Баганець вважає ув‘язнення без винесення вироку незаконним. Формально утримання під вартою обґрунтовують тим, що потрібно перешкодити Луценкові впливати на розслідування, даючи інтерв‘ю. А ще наводять аргумент, що тільки так можна забезпечити, аби Луценко знайомився з матеріалами справи. Як повідомив Мікаель Лінґбо з данського Гельсінського комітету з прав людини, з цією метою Луценку дають кожного дня певну кількість сторінок, щоб він міг їх прочитати саме того дня, а не іншого. Це «нечуване» втручання в права захисту Лінґбо вважає порушенням Європейської конвенції з прав людини – як і той факт, що захисника Луценка іноді запрошують на допит лише за годину до призначеного часу. При цьому прокуратура не зважає на інші зустрічі адвокатів, зазначається у статті.

Багато хто сумнівається, що процес над Луценком буде чесним, зауважує Конрад Шуллер. Той же данський Гельсінський комітет з прав людини вказує на те, що українські судді «побоюються» суперечити обвинуваченню, оскільки Вища рада юстиції, яку контролюють президент та генеральна прокуратура, має «неприпустимий» вплив на призначення та звільнення суддів. США та Німеччина вже висловили свою стурбованість щодо можливості «вибіркового» застосування правосуддя в Україні з метою утисків опозиції, зазначає автор статті.

Тим часом судовий процес розпочався. Адвокат Луценка сказав у розмові з Frankfurter Allgemeine Zeitung, що його клієнт страждає на діабет, порушення серцевого ритму, проблеми зі шлунком і болі в спині, але в Лук‘янівському СІЗО йому не надають належної допомоги. І в цьому можна переконатися, зазначає Конрад Шуллер. Обвинувачений після голодування, яке він припинив, виглядає схудлим та ослабленим. «Але його воля, здається, не зламана. Гадану пропозицію генпрокуратури перекласти деякі зі «злочинів», які йому приписують, на Юлію Тимошенко, за словами самого Луценка, він відхилив. Таким чином, він залишається у своїй камері та кожного дня виходить на прогулянку у клітці розміром в дев‘ять квадратних метрів», – зауважує наприкінці статті Конрад Шуллер.

Оригiнал матерiалу:
http://www.faz.net