Суд над Юлією Тимошенко може бути черговим знаком того, що Україна, яка раніше була на чолі змін у блоці авторитарних режимів, втрачає свою колишню славу, пише Джеймс Марсон.

Помаранчева революція 2004-го була тим рухом, який мав би «сигналізувати демократичний прорив у Східній Європі». Марсон прирівнює його значення до «арабської весни» на Близькому Сході та Північній Африці. Пересичені корупцією та авторитарним контролем, українці вийшли на вулиці після спроби Януковича, як вони вважали, «сфальсифікувати результати виборів», ідеться у статті.

Зрештою Віктор Ющенко здобув перемогу на повторному голосуванні, а Тимошенко стала прем’єр-міністром. «Обоє лідерів починали як прозахідна команда, утім незабаром почали сваритися, а крім того не змогли запровадити найбільші інституційні реформи та закріпити демократичні зміни. Вони втратили популярність як вдома, так і за кордоном, дозволивши Януковичу виграти минулорічні вибори, які здебільшого вважають чесними», – пише Марсон.

А тепер лідерка опозиції Юлія Тимошенко звинувачена у перевищенні повноважень під час підписання газової угоди з Росією у 2009 році. На думку багатьох оглядачів в Україні та за кордоном, суд – це останній із низки кроків, спрямованих на знищення демократичних здобутків Помаранчевої революції. Автор далі перелічує нещодавні негативні зміни в Україні: цензура в ЗМІ, порушення на місцевих виборах у жовтні, узурпація влади президентом, переслідування членів колишнього уряду Тимошенко. У березні віце-президент США Джо Байден зателефонував президентові Януковичу, аби наголосити на «важливості уникнення вибіркового обвинувачення членів опозиції». Нині США та ЄС роздумують над тим, як переконати українських лідерів зупинити регрес, пише Марсон.

Коли Янукович зайняв пост президента у лютому 2010 року, він одразу заходився налагоджувати зіпсовані за свого попередника відносини з Росією. Зокрема, він підписав угоду про подовження перебування російського флоту в Севастополі до 2042 року в обмін на дешевий газ. Проте вимоги Москви щодо тісніших економічних зв’язків, наприклад вступу до Митного союзу, український президент проігнорував.

Тим часом, продовжує Марсон, Янукович завзято веде переговори про підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, що унеможливлює будь-який союз із Росією. Проте критики вагаються, чи варто Європі зближуватися із лідером, який ладен кинути свого головного політичного опонента до в’язниці. Коло західних та українських інтелектуалів нещодавно закликало ЄС до жорсткішої політики щодо керівництва України, ідеться у статті.

Натомість інші експерти застерігають, що така політика може дати протилежні результати. Вони вважають, що «глибша інтеграція дозволить Європі підштовхнути Україну до активніших політичних змін», що не тільки допоможе пошити демократію та безпеку на східному кордоні ЄС, але також нарешті покаже іншим пострадянським країнам, зокрема Росії та Білорусі, що існує «альтернативна авторитарній моделі».

Саме такої думки дотримується Аманда Пол, аналітик із брюссельського Центру європейської політики. «Якщо ЄС зацікавлений у сучасній та демократичній Україні, то він повинен дбати про її інтеграцію. Відступ засвідчить про цілковиту поразку його політики в цьому регіоні», – сказала вона.

Ізоляція Януковича може кинути його у всеосяжні обійми Кремля. Один чиновник із українського міністерства закордонних справ сказав: «Ми перебуваємо під жорстким тиском Росії, проте опираємося цьому. Європейська інтеграція – це наш пріоритет».

Україна має мало шансів отримати обіцянку щодо потенційного вступу до ЄС з огляду на нинішні проблеми із Грецією. Натомість переговори щодо угоди про зону вільної торгівлі, вочевидь, добігають успішного кінця. Аналітики вражають, що незалежно від того, як Янукович вчинить із своїм запеклим ворогом, максимальним покаранням, яке він отримає від ЄС, буде «сильний вербальний докір».

Ольга Шумило-Тапіола, аналітик із Центру Карнеґі у Брюсселі, каже: «Всі розуміють, що це є випадком вибіркового правосуддя, оскільки корупція в Україні не обмежується однією партією чи політичною персоною. Однак Євросоюзу слід мислити у довгостроковій перспективі».

Оригiнал матерiалу:
http://www.time.com