Інтерв’ю з депутатом Миколаївської обласної ради від Народної Партії, директором ДП „Племрепродуктор „Степовий”  Володимиром Погорєловим.

 - З наближенням ювілейної дати незалежності нашої держави, в ЗМІ, по телебаченню висловлювалися протилежні точки зору стосовно надій, які мали люди двадцять років тому і всіх реалій сьогодення.  Яка ваша оцінка цього історичного двадцятиліття?

 - Усі знають, що початком чи кульмінаційним днем попередніх процесів, започаткованих Михайлом Горбачовим, стало 19 серпня 1991 року і звернення до народу країни членів Держкомітету з надзвичайного стану, а вже потім проголошення Верховною Радою України виходу зі складу СРСР, проголошення її незалежності.

У ті серпневі дні я, як якості депутат Верховної Ради Союзу РСР,  перебував у Москві. На з їзді народних депутатів обговорювалась гостра ситуація в країні, можливі варіанти її розвитку.

Зникнення з карти планети великої країни СРСР і поява окремих держав з різним економічним рівнем і неоднаковими політичними уподобаннями – це факт об’єктивної історичної діяльності.

Після проголошення  незалежності України у засобах масової інформації обговорювалась ідея паралельного існування сільгосппідприємств різних форм власності і державних у тому числі. На практиці розпочався переділ власності в абсолютній більшості колишніх радгоспів і колгоспів, розвал економіки, грошові реформи. Люди мого покоління добре пам’ятають усе.  Перехід на капіталістичні колії господарювання, входження в так звані ринкові умови супроводжувалося повною руйнацією господарських структур.

Тому так сталося, що розвиток України, як окремої держави, розпочався 20 років тому на розвалених до фундаменту більшості підприємств та господарств.

 - Але ми не стоїмо на місці. З труднощами, але з’явились, існують і навіть розвиваються сільськогосподарські товариства, кооперативи, господарства. Яким бачите ви їх майбутнє?

 - Давайте заглянемо у найближче майбутнє аграрної реформи, яка тоді розпочалась і по суті ще триває. Наступного року чи пізніше нам обіцяють прийняття закону, за яким можна буде купувати і продавати землю. Нинішні численні власники пайових наділів здали їх в оренду, за що раз на рік отримують плату грошову чи зерном. Орендарі нинішні далеко не всі будуть здатні викупити пайові наділи в усіх їхніх власників. А багатьом  таким власникам захочеться отримати велику суму грошей одразу, а не по тисячі гривень за рік. Що це буде?

Більше того, якщо всю землю господарства зможе закупити якийсь олігарх з тугим гаманцем, якому потрібна тільки земля, то доля стадіонів, будинків культури, дитячих садків, шкіл, словом усієї інфраструктури його хвилювати не буде. Над селом нависне постійна загроза безробіття.

Та і зараз мимоволі виникає запитання: чому у такому господарстві, як „Племрепродуктор „Степовий”, де колись утримувалося більше 20 тисяч великої рогатої худоби на відгодівлі, яке забезпечувало м’ясом, молоком увесь  Південь України і не тільки, активно продавало поголів’я зарубіжним країнам, чому зараз немає можливості підтримувати такий же рівень економіки і господарювання?

Відповідь проста і сувора: за 20-ліття державності урядові структури не змогли встановити постійний, об’єктивний паритет цін.

На внутрішньодержавному ринку панує замість продуманої, виваженої цінової політики цінова стихія! 

 - Володимире Григоровичу, в радянські часи ви були депутатом Верховної Ради СРСР, зараз – депутат обласної ради. Що залежало від вас тоді і залежить нині як від народного обранця?

 - У радянські часи ми не тільки одностайно піднімали руки при голосуванні, як про це з усмішкою говорилося між людьми. Діяли постійні депутатські комісії, групи, в складі яких були висококваліфіковані спеціалісти. На таких зібраннях досить глибоко аналізувалися державні рішення, постанови.

У нинішньому складі народних депутатів України, можливо, і є спеціалісти-промисловці, аграрії, але їхньої плідної роботи не видно. Що бачимо на сесіях? Взаємні обвинувачення, бійки біля трибуни. Хіба такою повинна бути діяльність народних обранців?

 - А в депутатському корпусі обласної ради?

 - Ми не так відірвані від народу, як у Верховній Раді. Там про „електорат” думають тільки під час виборчої кампанії.

На сесіях облради ми порушуємо та обговорюємо питання, які мають здебільшого конкретний зміст. Депутати обласної ради живуть, працюють серед своїх обранців, знають умови життя на місцях, в межах своїх повноважень приймають виважені, відповідальні рішення.

 - Насамкінець хочеться запитати, якою стала ціна за незалежність нашої держави?

 - На мою думку, вона дуже висока, хоча, на щастя, без кровопролиття. Після проголошення незалежності, після „помаранчевих років” народ України розділився не тільки на Захід і Схід. Розподіл у світосприйнятті спостерігається і між поколіннями молодих людей і людей середнього та літнього віку. Молодь сприймає дійсність як данину, іншої вона не знає.

Проте дороги назад немає! В нових умовах народження і зростання української державності нас чекають і труднощі, і випробування.

Дуже добре, що зараз відкриті кордони і ми маємо можливість вибору і можливість запозичення досвіду зарубіжних держав.

Можна вітати свободу слова і думки, інші демократичні риси, які з’являються в нашому житті. 

Але при цьому треба нам багато вчитися толерантно ставитися  до думок і позицій співвітчизників як на Заході так і на Сході. Як важливо досягти таких висот дипломатії, щоб знаходити спільну мову і взаємну повагу з сусідніми державами.

Для набуття таких знань, досвіду, авторитету України, на мою думку, треба буде прожити ще не одне двадцятиліття!

 Дмитро Булаш,

прес-секретар Миколаївської обласної організації

Народної Партії