1 жовтня 2011 року світова спільнота відзначає Міжнародний день людей похилого віку. І хоча ми щодня помічаємо, якою убогою є в Україні старість, проте намагаємося не звертати на цю проблему уваги, доки вона не торкнулася нас.

Найголовнішою проблемою людей літнього віку є мізерне фінансове забезпечення. Так, сьогодні українські пенсіонери не мають можливості забезпечити всі свої потреби, крім харчування. У першу чергу це стосується майна, товарів довгострокового використання, у них вони застарілі і практично не оновлюються. Проте постійне безгрошів’я не єдиний біль літніх людей.

Поряд з тривогою за пенсії і здатність себе забезпечувати, у людей літнього віку є й інші проблеми. Одна з них – це так звана „пенсійна хвороба”: у людей, які припинили фахову діяльність, втрачається відчуття власної значущості, погіршується фізичний стан, порушується психічне здоровя. Це справді нелегкий „перехідний період”, який не кожна людина здатна успішно подолати сама, без підтримки інших.

Самотність – це теж серйозна проблема, і вона має тенденцію поглиблюватися: за офіційною статистикою, кількість осіб старшого віку, які проживають самотньо і не мають дітей (втратили їх, діти живуть не поруч), зростає. Разом з тим, як зазначають спеціалісти, самотні люди у віці 70 років і старші, як правило, потребують тимчасової або постійної сторонньої допомоги. Це виконання важкої хатньої роботи, ремонтів, роботи на присадибній ділянці, заготівлі на зиму продуктів харчування, палива тощо. Зима, погана погода, ускладнення хронічних захворювань – усе це ще більше ізолює літніх людей, без сторонньої допомоги їм просто не впоратися.

Звичайно, не можна обійти увагою проблеми здоровя літніх людей. За даними фахівців, усі люди, старші 60 років, мають потребу в тих чи інших видах амбулаторно-поліклінічних послуг, потребують стоматологічної допомоги, протезування зубів, суглобів, забезпечення якісними слуховими апаратами, лікування катаракти очей тощо.

В останні роки спостерігається дедалі складніше пристосування людей похилого віку до вимог науково-технічного розвитку, зниження потенціалу здоров’я пенсіонерів, загострення екологічних проблем. А стрімкість і глибина соціокультурних проблем не могли не позначитися на зміні статусу літніх людей у культурі. Зміщуються і соціальні ролі людей похилого віку: у суспільній свідомості старість частіше стає періодом хвороб, фізичної та інтелектуальної немочі; формуються хибні стереотипи і цілі покоління виростають з упередженим ставленням до старості.

Як правило, з виходом на пенсію різко знижується рівень доходів, зменшуються фізичні та духовні сили, а вільного часу стає більше (близько 8 годин на день). Утім, несприятливі умови і низька якість життя у сукупності з низькими доходами змушують пенсіонерів дбати, в першу чергу, про задоволення повсякденних потреб, а духовні, культурні відсуваються на другий план. Все це значною мірою обумовлює їхнє незадоволення життям. Проте накопичений досвід, професійна майстерність посилюють усвідомлення власної суспільної значущості, потребу у визнанні, високому статусі, повазі з боку оточуючих, що допомагає за певних умов зберегти віру в свої сили, наповнити життя змістом і сенсом.

У найрозвиненіших країнах спостерігається парадокс подовженого, але водночас забраного життя. Подовжене прогресом медицини і загальним підвищенням рівня побуту, але забране через загальне презирство і думки про марність старості. Байдужість народжується від страху, від відмови вважати своє життя пов’язаним із життям попередніх поколінь. Здається, що існування поруч з людьми похилого віку може заразити інших їхніми проблемами: самотністю, хворобами. Навпаки, життя поряд з літніми людьми сьогодні допомагає нам стійкіше зустрічати проблеми завтрашнього дня. Тому треба невпинно привертати увагу до людей похилого віку, треба змінювати стереотипи, задіяти всі доступні ресурси заради спільної мети. Заради ефективної допомоги людям похилого віку і тим, кого безпосередньо не торкнуться соціальні служби, але і їм стане краще від зміни мислення і поведінки щодо них. Варто підкреслити: у Європі це питання не тільки обговорюють, для його вирішення вживають практичних соціально-політичних заходів.

Вирішити проблему допомоги людям літнього віку намагаються на міжнародному рівні. Виконуючи рекомендації Мадридського міжнародного плану дій щодо старіння у рамках проекту Фонду народонаселення ООН, Україна працює у цьому напрямі. Проте поки проблем більше, ніж досягнень: дефіцит кваліфікованих кадрів, фінансів, відсутність державної програми медико-соціальної допомоги пенсіонерам. Навіть не доводиться говорити про те, у якому тяжкому становищі перебувають самотні люди похилого віку в спеціалізованих будинках, що цілком залежать від держави.

Всесвітня асамблея з питань старіння населення (2002 р.), де було ухвалено Мадридський міжнародний план дій, сприяла усвідомленню проблеми урядами і стимулювала в різних країнах обговорення необхідності гарантувати людям похилого віку гідну старість, вільну від злиднів і невігластва, активну і включену в громадське життя. Ця асамблея, звичайно, закликала всі уряди знайти необхідні ресурси і створити фонди допомоги людям похилого віку.

Для людей похилого віку, які потребують постійного догляду, у європейських країнах створюються будинки сімейного типу. Старики, що мешкають у спільному будинку у власних окремих квартирах, маючи можливість користуватися деякими загальними послугами (пральня, їдальня, купівля продуктів тощо). Є люди похилого віку, які погоджуються жити разом у квартирі, щоб скоротити витрати на утримання власного житла.

Непривабливу перспективу старості ми сьогодні сприймаємо як даність, як суспільний стереотип. Але стереотипи час від часу необхідно переглядати і змінювати. Люди похилого віку – не тягар для суспільства, вони можуть бути і шансом поліпшити стандарт життя в країні, потужним чинником гуманізації соціуму. Але важливо одне – соціальна ізоляція в довгостроковій перспективі робить нестерпним життя для всіх.

Щоб у недалекому майбутньому ми впевнено могли заявити: старість в Україні – це один з наступних, по-своєму цікавих і активних, періодів життя, спільними зусиллями ми маємо подбати про довголіття в нашій країні. Це позбавить усіх нас настроїв песимізму і тривоги про власне старіння і „старіння” країни загалом.

Наталія Куксенко