Колишній заступник губернатора, а зараз народний депутат України Василь Черній про законотворчість, прогульників у парламенті і те, як виграв вибори у Липовецькому районі Вінницької області розповів Вінницькому міському щотижневику «Місто».

Закон про ринок землі Верховна Рада схвалила у першому читанні. Наразі триває доопрацювання документу, який вже назвали чи не найголовнішим після Конституції України. Понад 100 поправок до законопроекту зробив народний депутат від Вінниччини – Василь Черній.

Вінницьке лобі у Верховній Раді України поповнилось ще одним депутатом від Вінниччини наприкінці минулого року. Василь Черній, який був заступником губернатора з аграрних питань, пішов працювати у парламент. Василь Черній замінив нардепа Олега Поліщука – колишнього чоловіка відомої телеведучої Каті Осадчої, який склав депутатські повноваження, за однією з версій через надто «міцну опіку» з боку Партії Регіонів. Як працюється у парламенті і що думає про перевибори на його колишньому округу, Василь Черній розповів «Місту».

- У парламенті вже освоїлись?

- Робота у Верховній Раді, скажу так, - прогнозована. Ось переді мною графік роботи депутатів аж до 14 липня: коли пленарні засідання, коли робота в комітетах, у виборчих округах. Все систематизовано. Єдине, я навіть ніколи не думав, що після 25 років роботи в дуже напруженому режимі, буду мати можливість спати 7-8 годин. На посаді заступника губернатора на роботі був вже о 7-ій ранку, а сьогодні пленарні засідання починаються о 10-ій.

- Хто Ваші сусіди по фракції у залі засідань парламенту?

- Наша фракція сидить по центру в кінці залу, я – у першому фракційному ряду. Сусід – Віктор Сінченко і колишній голова районної адміністрації Київської області, Валерій Баранов – колишній мер Бердянська, Станіслав Довгий. У нашій фракції колишній губернатор губернатор Одеської області – Сергій Гриневецький та колишній губернатор Житомирської області – Микола Рудченко. Усі люди серйозні, з солідним життєвим досвідом, тому у франції у нас дисципліна. За три місяці роботи у Верховній Раді не пропустив жодного пленарного засідання і жодного засідання комітету, де я працюю.

- Ви у комітеті з аграрної політики?

- Так. У цьому ж комітеті також Григорій Калетнік, Анатолій Матвієнко, Степан Глусь. Разом зі мною чотири вінничанина.

- А з Катериною Лук’яновою, яка також народний депутат від Вінниччини, співпрацюєте, бо ж вона по-іншу сторону політичних барикад?

- Найбільше спілкуюсь, мабуть, з Валерієм Ананійовичем Бевзом, оскільки знаємо один одного дуже давно. З Катериною Лук’яновою наші робочі місця в одному адміністративному будинку, маємо нагоду зустрічатись і в сесійній залі. Суто людські відносити і політика – як кажуть, одне другого не стосується. А з приводу цих «барикад» особисто у мене складається дуже неприємне враження. Така інституція як Верховна Рада України має сприяти розвитку держави, бути запорукою спокою в країні. У нас так: якщо ти не такий, не з нами то ти вже неправильний. Цей радикалізм існує всюди, і в обласній раді я це бачив. І це не правильно.

- Що скажете про заяву народного депутата Забзалюка, який заявив про перекуплення депутатів?

- Гадаю, вони будуть мати досить серйозний політичний резонанс. Голова Верховної Ради України звернувся до Генерального прокурора України з проханням провести розслідування цієї заяви. Думаю, саме Генпрокуратура розставить усі крапки над «і»: чи мав місце такий факт і хто має нести відповідальність. Оскільки, за законом, має відповідати і той, хто дає, і той, хто бере. Для мене це все має багато незрозумілих моментів. Людина зізналась, що взяла хабар через кілька місяців. Їй кажуть – «то віддай». А він – «не віддам». Такий ланцюг непослідовних подій.

- Що вже встигли зробити на посаді народного депутата?

- Я мав нагоду бути учасником підготовки деяких законодавчих актів: про ринок землі, про аквакультуру. Скажу, що це потребує і вивчення, і досвіду, і аргументації, і часу. І не лише депутата, а й помічників. Зараз усі сходяться на тому, що закон про ринок землі має називатись по-іншому, можливо, про земельні відносини. Бо саме слово «ринок» – вже передбачає якийсь антагонізм, негатив. А таких негативів не має бути. Вносив поправки до Програми про приватизацію на 2013-2014 рік, вони не були підтримані. Зараз готую виступ, говоритиму про необхідність системи енергозбереження в державі.

- Вінницькі депутати у місцевих радах увесь час кажуть: ми ж не Верховна Рада, у нас тут порядок. Ви зараз можете порівняти: чи справді у нас тут порядок?

- Порядок передбачає багато речей. Для мене це – в тому числі і прихід на роботу. Верховна Рада України – це робота депутата на професійній основі. А обласна чи районна рада – це на громадських засадах, зарплати ніхто не отримує. Тому порядок тут і порядок там – це зовсім інші речі. Та й повноваження – зовсім інші. Ось Володимир Михайлович (Литвин – Авт.) по закінченні попередньої дев’ятої сесії у січні сказав, що ми зекономили більше мільйона фонду заробітної плати завдяки жорсткому контролю за виходом депутатів на роботу. І хто не ходить на роботу – не отримує заробітної плати. Це можна вважати порядком.

- На окрузі, де вас обрали депутатом обласної Ради, невдовзі будуть перевибори. Є застереження, що боротьба за голоси буде не зовсім чесно?

- Мені відомо, що є три кандидати. На жаль, Народна Партія не висувала свого кандидата в силу певних об’єктивних причин. Зараз про це шкодуємо. Але, як кажуть, поїзд пішов. Я скажу, як я працював. Згідно із законом, будучи заступником губернатора, на час виборів взяв відпустку. І всю відпустку провів у населених пунктах Липовецького району. Людей у клубах не збирав, просто спілкувався. Це те, на чому ґрунтувалась моя перемога і моя робота по виборах.

- Вам, як нардепу, вже квартиру виділили?

- Не виділили. І питання взагалі так не стоїть. Згідно із законом, депутат має отримати службове житло. У даному випадку вирішено, що це – готельний номер. Я живу в готелі, коли тривають пленарні засідання, коли є робота в комітетах. Коли ж робота в округах – то я працюю тут, на Вінниччині у офісі партії, де моя громадська приймальня.

Спілкувалась Ірина ЖУК

Вінницький міський щотижневик «Місто», № 7 від 24.02.2012 р.