44-річного Ігоря Єремеєва часто називають найуспішнішим волинським бізнесменом, хоча його бізнес давно вийшов за межі Волинської області. Група компаній «Континіум», співвласником якої він виступає, має кілька напрямків діяльності, серед яких найбільш відомі — молочна переробка і торгівля нафтопродуктами. У 2002 році жителі трьох поліських районів Волині обрали Ігоря Єремеєва депутатом Верховної Ради. Нині він знову обмірковує можливість своєї участі в активній політиці. Досвід, стратегічне бачення розвитку економіки країни дозволяють це робити. Нещодавно Ігор Єремеєв зустрівся із журналістами і відповів на їхні запитання.

— Жителів області непокоїть передчасне з точки зору сезону і стрімке, порівняно з минулими роками, зниження закупівельних цін на молоко. Як один із співвласників компанії «КОМО», поясніть, із чим це пов'язано?

— Падіння закупівельних цін на молоко має основну причину — заборону на експорт українських сирів у Російську Федерацію. Коли продукція не має збуту, ціна на неї автоматично знижується. Із 100% твердих сирів, які виробляє, наприклад, «КОМО», 15% продається на території України, решта 85% експортується в країни СНД — Росію, Казахстан, Молдову. Таке співвідношення зберігається практично на кожному вітчизняному підприємстві, що виробляє тверді сири. Це означає, що коли такий крупний споживач, як Росія, закриває свій ринок, нам треба чекати великих проблем. Сири — це найсильніший удар по молочній галузі. Якщо на виробництво тонни йогурту іде тонна молока, то на виробництво тонни сиру — 22 тонни молока. Тобто, якщо «КОМО» не відправило в Росію цього місяця, умовно кажучи, 1000 тонн твердого сиру, на виробництво якого пішло 22 тисячі тонн молока, — самі розумієте, до чого це призводить. І якщо така ситуація є і з іншими виробниками сирів, то, значить, що ціна на молоко надалі буде падати. Коли ідуть «торгові війни» такого масштабу, ціну на сировину втримати неможливо.

Щодо причини «сирної війни» — ситуація наступна. Рослинні добавки справді були неодноразово виявлені у багатьох буцімто українських сирах, однак проблема полягає в тому, що це фальсифікована продукція, а не наша. Справжні українські сири в Росії за ціною стоять на другому місці після європейських. Знаючи це, дрібний російський виробник часто підробляє свій продукт під український і продає його трохи дешевше. Місяць тому з Мурманська нас повідомили, що знайшли рослинні добавки у продукції «КОМО». Працівники компанії поїхали виясняти, в чому справа. З'ясувалося, що забракований сир дійсно має упаковку з логотипом «Комо», але сиру такого сорту ми ніколи не виробляли. Саме через подібні ситуації всі наші заводи отримали заборону на експорт продукції. Принагідно хочу зробити заяву: я гарантую, що «КОМО» рослинних жирів у свої сири не додає.

— Що ви, як досвідчений бізнесмен, можете сказати з приводу Митного союзу, за який нас так активно агітують?

— Історія знає випадки, коли, живучи під боком у великої держави, менші країни отримували від цього вигоду. Таким чином збагатилася Канада, що багато років постачала свою продукцію у США, і в результаті сьогодні має рівень життя вищий, ніж в Америці. Так само Фінляндія, виробляючи товари для Радянського Союзу, мала найбільші темпи розвитку економіки в Європі в часи «холодної війни». У схожій ситуації зараз знаходиться Україна. Поруч маємо країну з населенням 200 мільйонів. Українці працьовиті, у нас більш розвинуті ринкові відносини. З Митного союзу ми б отримали користь: дешеві енергоносії, ринок збуту продукції, на яку найближчим часом в Європі ніхто не чекає. Але в Митному союзі є і прямі політичні загрози. Тільки на ньому Росія не зупиниться. В її плани входить відновити «міні-Радянський Союз», а головне — створити резервну світову валюту — конвертований рубль. Для цього потрібно організувати ринок обігу рубля серед країн — членів Митного союзу. А це вже ризики для українського суверенітету. Треба дуже балансувати, щоб отримати економічну вигоду і при цьому не втратити незалежність держави. Чи зможуть з цим впоратися наші чиновники, я не знаю. Тому до Митного союзу треба поки що прискіпливо придивлятися.

— Ціна газу для України сьогодні найвища в світі. Обіцянки влади зробити її меншою нічим не увінчалися. Разом з тим, опозиція постійно каже про газ українського видобутку. Де цей газ і чи міг би він реально вирішити проблему?

— Позицію уряду і Президента в газовому питанні я вважаю правильною. Вони не погоджуються з існуючою ціною, борються за її зменшення. Як це можна зробити — мені важко сказати, я не бачив умов договору. Чи припустимо заради зменшення ціни віддавати «Газпрому» українську газотранспортну систему? Питання дискусійне. Єдине, чого однозначно не варто робити — це ставати в позу перед Росією, говорячи: «Без нашої ГТС ви не обійдетеся». ГТС повинна працювати, але при цьому залишатися у власності України, щоб не повторилася історія із Білоруссю. Мені здається, що ідеальним варіантом був би тристоронній консорціум України, Європи, Росії.

Щодо українського газу — його запасів справді вистачає, щоб забезпечити потреби населення. Однак свого часу уряд зробив велику помилку — дозволив взяти в оренду приватним особам підприємства газовидобування. У результаті український газ зник із тендерів на постачання для населення. Тому ми змушені сьогодні газ для населення купувати в Російській Федерації. Цю ситуацію треба виправляти. При наявності енергозберігаючих технологій за 5-6 років можна добитися того, що для населення і комунальних підприємств взагалі не треба буде російського газу.

— Минув рік після прийняття Податкового кодексу, про який так багато говорили. З відстані цього часу як ви оцінюєте його вплив на бізнес?

— Як на мене, критика Податкового кодексу нагадує ту, що звучала під час прийняття Конституції України. Нею також було багато невдоволених, але без Конституції держава не могла існувати. З цієї точки зору я вважаю, що Податковий кодекс можна критикувати скільки завгодно, але він прийнятий і це головне. Далі його треба шліфувати. Чи для когось секрет, що були схеми з єдиним податком, через який наживались зовсім не дрібні підприємці? Судіть самі: сьогодні ресторан у Києві приносить власникові прибуток 50-100 тисяч доларів у місяць. Компанія «Галичина» за весь минулий рік отримала 200 тисяч доларів прибутку. Однак, у ній працює 5 тисяч працівників, за яких ми платимо податки, а власник ресторану працює на єдиному податку, віддаючи державі лише 200 гривень на місяць. Це правильно? Неправильно. Багатьом хочеться, щоб хтось крупніший платив більше податків, тільки не вони. Але податки повинні платити всі. Тільки тоді можемо казати, що економіка країни встане з колін. Інша справа, що система податків має бути справедливою та виваженою.

— Чи вирішилися проблеми групи компаній «Континіум» із групою Фірташа навколо АЗС «WOG»?

— У «Континіума» немає ніяких проблем із групою Дмитра Фірташа. Ми не ведемо з нею ні прихованих, ні відкритих війн. У нас не виникає і не виникало конфліктних питань стосовно банку «Надра». Непорозуміння були на рівні менеджменту, але «Континіум» їх жодного разу не коментував. Таке у нас правило.

— В одному з ваших інтерв'ю ви говорили, що хочете повернутися в політику і будете балотуватися у Верховну Раду. Зокрема, було сказано: «Коли я деколи бачу, які пропонують законопроекти, ідеї культивуються, доводиться приймати рішення повертатися». Це питання остаточно вирішено?

— Я ще жодного разу не сказав, що хочу точно повернутися в політику, натомість завжди казав, що не виключаю такої можливості. Насправді політика — досить відповідальна річ, якщо до обов'язків народного депутата ставитися, як належить — компетентно та відповідально. Зрештою, я вже був у Верховній Раді і знаю, що це таке. Тому зараз, коли запитую себе, чи хотів би знову стати нардепом, моя перша реакція: «Ні». Маю бізнес, роботи вистачає, навіщо ще цей клопіт? Але коли дивлюся на ті законодавчі акти, яких понаприймали депутати за пропорційною системою — водії, секретарі, масажисти, — то розумію, що у Верховну Раду все-таки варто йти. Але поки в країні діяла пропорційна виборча система, питання повернення в політику мною не розглядалося. Партійні списки робили депутата занадто залежним від партійного керівництва. Коли виборча система змінилася, вважаю, що над цим варто подумати. Тим більше, що останні п'ять років кожен свій робочий тиждень я розпочинаю із перегляду законів — нових і тих, що готуються до прийняття. Тобто у мене законодавча діяльність по суті не закінчувалася.

— Як ви, небідна людина, ставитеся до податку на багатство?

— Скажу точно, що я не проти. Навіть більше: мене, як того, хто працює і має певні статки, дивує, чому у нас на супердорогих автомобілях «Майбах» їздить більше людей, ніж у Німеччині, де вони виробляються? В України не вистачає грошей заплатити за газ, кожен розрахунок із «Газпромом» виглядає як подвиг, а «Майбахів» на вулиці більше, ніж у Німеччині, економіка якої четверта в світі. Податок на багатство принаймні змусить декого не поводитися настільки зухвало. Це буде правильно. Маєш гроші — плати більше податків. Повинна бути соціальна справедливість.

Тамара Трофимчук,

незалежна громадсько-політична газета «Волинь» № 1358,

четвер 15 березня 2012 р.

http://www.volyn.com.ua/?rub=33&article=0&arch=1358