Наприкінці минулого року фракція Народної Партії у Верховній Раді України поповнилася новим депутатом. Ним став Василь Черній, який замінив Олега Поліщука, у зв’язку зі складенням останнім депутатських повноважень. Василь Черній має багаторічний досвід роботи в органах виконавчої влади, зокрема очолював Липовецьку райдержадміністрацію Вінницької області та був заступником голови Вінницької облдержадміністрації з питань агропромислового комплексу. На виборах до місцевих рад 31 жовтня 2010 року його було обрано депутатом Вінницької обласної ради. Ми попросили Василя Васильовича розповісти про зміни в його житті у зв’язку з новою посадою, законодавчі ініціативи, роботу з виборцями в окрузі, власне бачення законопроекту про ринок землі та поділитися планами на майбутнє.

Варто працювати над збереженням здоров’я нації

— Василю Васильовичу, в листопаді минулого року ви стали народним депутатом України. До цього часу працювали в системі виконавчої влади — заступником голови Вінницької обласної державної адміністрації з питань АПК. Як змінилося ваше життя у зв’язку з новою посадою? На вашу думку, на якій посаді працювати складніше?

— Робота народного депутата абсолютно інша, ніж робота заступника голови обласної державної адміністрації, яка передбачала величезну відповідальність за весь виробничий процес, оскільки Вінниччина є аграрною областю. 85% валового виробництва на Вінниччині — це сільське господарство та галузі, пов’язані з ним. Попередня робота була досить непередбачуваною, враховуючи усі складності з фінансуванням галузі, роботу в цеху просто неба, природні катаклізми. Робота ж народного депутата чітко визначена: тиждень ведеться підготовка до пленарних засідань, а саме — депутати працюють у комітетах і фракціях, тиждень депутати працюють у режимі пленарних засідань, а тиждень — робота з виборцями. Свою депутатську роботу можу чітко планувати заздалегідь. Тому ця посада не піддається ніякому порівнянню з попередньою, адже правила та підходи до виконання тут різні. На попередній посаді на Вінниччині у мене була величезна відповідальність за регіон, за долі людей, робочі місця, валове виробництво, забезпечення продукцією харчування та її цінову політику. Тут же моральна відповідальність у цілому за ефективність прийняття того чи іншого законодавчого акта. Це доволі непросто, оскільки існують власні переконання, бачення та досвід керівництва галуззю АПК на Вінниччині.

— У Верховній Раді України вже розглядався законопроект про аквакультуру, співавтором якого ви є. Яка подальша доля цього документа?

— 20 березня цей законопроект розглядався у Верховній Раді. Від Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин надійшла пропозиція внести певні поправки до нього і винести його на розгляд парламенту на друге читання.

— Які нові законодавчі ініціативи плануєте вносити на розгляд парламенту найближчим часом?

— Ми працюємо над кількома важливими для суспільства напрямами. Зокрема, плануємо підготувати законопроект щодо якості та безпеки продуктів харчування, представлених на вітчизняному ринку. Адже, на превеликий жаль, великий відсоток їх є неякісними, що досить небезпечно для наших громадян, особливо для дітей, організм яких формується.

Маю зізнатися, мене вразила висока вартість та низька якість продуктів харчування у столичних супермаркетах. На попередній роботі мені вдавалося тримати це питання під жорстким контролем. Завдяки успішній боротьбі з цією проблемою, зокрема шляхом знищення простроченої та неякісної продукції, якість товарів у вінницьких супермаркетах значно покращилась.

У нашій державі вже давно відсутні стандарти на продукти харчування для підприємств-виробників. Радянські стандарти вже не діють, а нові ще не введено. Маємо привести якість вітчизняних продуктів харчування до високих загальнонаціональних стандартів. Існує низка підприємств, у тому числі на Вінниччині, які працюють за системою HASP, коли контролюється увесь ланцюг виготовлення продукції від сировини до кінцевого продукту.

Переконаний, що одним із найактуальніших питань сьогодення є збереження здоров’я нації. Доволі важливим є також питання енергозбереження та пошуку альтернативних джерел енергії. Вважаю, що саме над цими напрямами нам варто працювати і готувати законопроекти.

Шкода, що політичні аспекти переважають

— Досить великого і неоднозначного резонансу в суспільстві набуло прийняття парламентом у першому читанні проекту закону «Про ринок земель». Яким є ваше бачення цього доленосного документа?

— За чотири місяці роботи найбільше мене зацікавив згаданий законопроект, який уже був на попередньому розгляді. Я вніс понад сотню поправок до нього, але в другому читанні, на жаль, він не розглядався. Чому, на жаль? Тому що на півдорозі зупинятися не можна. До прийняття цього закону ми йшли багато років, робили поступальні кроки, а тепер зупинилися. Зрозуміло, що політика — це складна й делікатна справа і є певні політичні аспекти прийняття того чи іншого рішення. У будь-якому разі мусимо прийняти цей законопроект. Шкода, що політичні аспекти тут переважають.

За статистикою, 86% населення не підтримують цей документ, оскільки не розуміють його суті, а не тому, що вбачають якісь негаразди у зв’язку з його прийняттям. На мою думку, закон має називатися не про ринок землі, а про обіг землі. Адже слово «ринок» означає продаж чогось. Але весь світ живе, використовуючи ринок землі, і має з цього зиск та прогресує. Я завжди наводжу приклад європейського земельного законодавства, що вже давно передбачає приватну власність.

Європейський досвід

Мені дуже імпонує датське та швейцарське земельне законодавство. Зокрема, швейцарське — виписано найбільш демократично. Так, у ньому першим пунктом передбачено, що землю сільськогосподарського призначення може купити будь-хто, а в наступному пункті зазначено: для громадян інших країн земля коштує у п’ять разів дорожче, ніж для швейцарців. Отже, кожен, хто більш-менш розбирається в питаннях економіки, розуміє, що, купуючи землю у п’ять разів дорожче і закладаючи її вартість у собівартість вирощеної продукції — ніколи не отримає конкурентний товар. Ще одна особливість швейцарського земельного законодавства — землю може придбати лише той, хто має сільськогосподарську освіту та навчався за системою: два роки навчання, рік роботи. Таким чином усі, хто хотів би бути торгашем землі, одразу відсіялися, а лишилися тільки ті, хто насправді знається на ефективному використанні земель сільськогосподарського призначення. Тому маленька гірська країна Швейцарія з невеликими можливостями земель сільськогосподарського призначення сама себе годує.

Грамотно, патріотично виписане земельне законодавство знімає усі проблеми. Невже хтось в Україні заперечував би прийняття такого чітко виписаного земельного законодавства? Найважливіше в такому законі його якість. Переконаний, що ми доопрацьовуватимемо проект закону «Про ринок землі», оскільки в цьому є велика потреба. Сподіваюся, ніякі політичні перипетії не стануть на заваді ухваленню земельного законодавства. Навпаки, державні інституції мають надавати роз’яснення щодо актуальності цього документа, а також його основних постулатів.

— Чи відповідає цей законопроект сучасним вимогам розвитку сільського господарства?

— Усі країни, де земля є приватною власністю, успішно використовують земельне законодавство, за винятком кількох країн, де вона є загальнонаціональною. Саме там, де земля перебуває у приватній власності, бачимо високоефективне сільськогосподарське виробництво, зокрема в країнах Заходу та Сходу. З усіх країн, які я бачив, найбільше мені імпонують земельні реформи Польщі та Китаю. Скажімо, в Китаї земля перебуває в оренді. У цих країнах абсолютно різні принципи та підходи до використання землі, натомість висока ефективність використання земельних ресурсів.

В основі всього має бути людина. Її працю необхідно стимулювати і підтримувати, аби вона могла заробити собі на гідне життя. Переконаний, що вільна праця ефективніша, ніж наймана, оскільки людина працює на себе і є господарем свого щастя. А якщо людина буде найманою, вона ніколи не заробить того, що вона могла заробити, працюючи на власній землі. Маємо зробити все, аби пишатися рівнем життя українських громадян. Праця має гідно винагороджуватися.

Слід офіційно визнати, що Україна є аграрною державою і відповідно до цього формувати власну зовнішню і внутрішню політику. Ще з радянських часів усі боялися слова «аграрна», трактуючи його як «відстала». І сьогодні досі бояться цього слова. Але змінилася ситуація, і виробляти продукти харчування стало престижно, оскільки світ голодує.

— У Верховній Раді України ви працюєте в Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин. Як ви оцінюєте обсяг фінансування, який виділено з державного бюджету 2012 року на розвиток агропромислового комплексу?

— У державному бюджеті на цей рік закладена чимала сума, але тільки 10% учасників виробничого процесу можуть скористатися державною підтримкою. Так не повинно бути, оскільки ми маємо підтримувати або всіх, або нікого. Працюючи на попередній посаді, я вносив пропозицію щодо зміни системи підтримки сільгоспвиробника: 70—75% виділених із держбюджету коштів спрямовувати на стимулювання всіх сільгоспвиробників, а 25% — на інвестиційні програми, технічне переоснащення. На жаль, мої пропозиції поки що не реалізовані, але я планую їх озвучити з трибуни Верховної Ради. Міркуватимемо також над тим, як закласти мої ініціативи у бюджет на наступний рік. На моє переконання, це було б ефективніше, ніж фінансування за державними програмами. Які державні програми будуть профінансовані цього року, сказати складно.

Розмову вела Леся КІХНО

Газета «Голос України» №69 (5319) від 14 квітня 2012 р.

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=254407