– Сергію Миколайовичу, у Конституції України чітко записано: «Єдиним джерелом влади в Україні є народ».

– І це справжнє завоювання демократії, бо тільки народ формує владу різних рівнів.

– Проте в українському суспільстві утворилась стійка думка, що Верховна Рада України відірвалась від народу, який її обрав.

– Повірте і мені боляче спостерігати за тим, що твориться у стінах парламенту. Бо де це видано, щоб парламент циклічно перетворювався то на політичне ристалище, то на циркову арену. Не обходиться і без прозаїчного бешкету та банального чублення.

Народ нам надав достатньо повноважень. І ні в якому разі люди не сподівалися, що окремі народні обранці візьмуться з’ясовувати стосунки фізичною силою, безглуздим блокуванням трибуни. Переможців у цьому протистоянні просто немає. Програють всі – і сильні, і слабші, і загалом весь народ та імідж держави.

– Що потрібно робити, щоб уникнути такої ситуації?

– Потрібно працювати, виборці власне для цього нас і делегували до парламенту, поставивши чи не єдину вимогу: напрацювати сучасні та необхідні для поліпшення життя народу закони. І вони такими будуть, коли кожен з нас у сесійній залі, у Комітетах, в округах постійно пам’ятатиме про свого виборця. І як прикро, що про це дехто згадує тільки напередодні чергових виборів до вищого законодавчого органу. Тому я цілком і повністю за мажоритарну систему виборів, щоб депутат служив людям і був їм підзвітним.

– Скажіть, що Вам вдалося зробити за каденції нинішнього складу Верховної Ради України?

– Основна робота народного обранця підготовча, яку серед нас називають чорновою. У цій роботі ті, хто хоче працювати, є першопрохідцями. Законопроекти не беруться з Інтернету, чи навчальних посібників. Вони виникають в залежності від потреб і на замовлення суспільства. Тому у не пленарні дні я йду в свій робочий кабінет, де вивчаю, аналізую, узгоджую позиці того, чи іншого проекту з чинними законами. Не розпилююсь, а як заступник голови Комітету з аграрної політики і земельних відносин, як сільгоспвиробник зосереджуюсь, насамперед, на законопроектах, необхідних для подальшого розвитку аграрного сектору економіки. У нинішньому скликанні я причетний до розробки і ухвалення вже 120 Законів України.

Щоб було зрозуміліше, окреслю лише окремі на мою думку, найвагоміші із них. Я один із авторів Закону «Про насіння і садівний матеріал». Він важливий тому, що за рахунок нових гібридів і сортів забезпечується 30-40 % приросту врожаю. Щорічна вартість насіння тільки овочевих культур по країні сягає 7 млрд. грн. І якщо врахувати, що 70 відсотків насіння тільки овочевих культур імпортується, то уявіть, якою є віддача від цього працюючого закону.

Свого часу очолював робочу депутатську групу щодо підготовки Законів «Про карантин рослин» та «Про пестициди і агрохімікати», доопрацювання загальнодержавних програм розвитку рибного господарства, селекції у тваринництві. Пропозиції і напрацювання із цих питань представляв з трибуни Верховної Ради України.

– Нині селяни дуже стривожене дешевою закупівельною ціною на молоко?

– Такого не було б, якби працював Закон «Про молоко і молочні продукти», суть якого мені теж випало доповідати у Верховній Раді.

На жаль, на практиці його положення не дотримуються, особливо що стосується регулювання питань ціноутворення на молочну продукцію, економічних стимулів утримання корів та ремонтного стада. Замість конкретних дій і допомоги селянам, поки що ведуться розмови на рівні Уряду.

– Які ще проблеми вам вдалося вирішити?

– Я чіткий послідовник того, що депутат просто зобов’язаний працювати над творенням законів перш за все в інтересах народу. І з іншого боку не забувати про сприяння у розвитку територій, від яких ти делегований до парламенту.

Під час роботи у парламенті IV скликання я представляв інтереси виборців Городищенського округу. Тоді із Державного і місцевих бюджетів домігся виділення коштів на газифікацію 19 населених пунктів.

Крім того, за моїми клопотаннями було виділено кошти на будівництво хірургічного корпусу Городищенської районної лікарні, пологового відділення Шполянської районної лікарні, для реконструкції кардіоцентру в Черкасах, на реконструкцію котельні Ватутінської міської лікарні, а загалом дала 37 соціально-культурних об’єктів на суму більше як 18 млн. гривень.

За нинішнього скликання за моїми зверненнями і клопотаннями із Державного бюджету для соціальної сфери області Кабінетом Міністрів було виділено: у 2008 році – 12 млн., у 2011 році - 2 млн., у нинішньому - 5,6 млн. гривень. Ці кошти направлені на ремонт шкіл, лікарень, дитячих закладів Жашківського, Маньківського, Звенигородського, Тальнівського, Черкаського районів, м.Ватітіне.

Зроблено чимало, але потрібно зробити набагато більше. Адже майже половина сіл в області не газифіковані, у сільській місцевості високий рівень безробіття. До багатьох сіл дороги зруйновані, або їх зовсім немає. А скільки проблем у медичній і освітній сферах на селі?

– Позиція зрозуміла, але ж нині, напередодні майбутніх виборів до парламенту, лунають голоси про те, що це „подачки” Терещука

– У моєму лексиконі і слова такого немає, бо ще на початку нинішньої каденції взявся допомагати, а не подавати черкащанам. Хіба можна назвати подачкою допомогу породіллі із Багачівки Звенигородського району Аллі Лисенко, яка після пологів була у тяжкому стані. І якщо їй було надана необхідна матеріальна допомога та сприяння у реабілітації вже в обласній лікарні, то врятувати людину – хіба це подачка. Як на мене, то це прояви християнської моралі, якої нам не всім вистачає.

– Ваша життєва позиція переконлива. Таким і залишайтесь!

Леонід Туменко,

Микола Костецький

(м.Черкаси)