Сьогодні маємо дуже багато проблем із забезпеченням аграріїв сільськогосподарською технікою. Вона з кожним роком старіє – як фізично, так і морально, а отже не задовольняє потреби сучасного товаровиробника.

На шляху до власного комбайна

Дуже важливим питанням на сьогодні є забезпечення зернозбиральними комбайнами. Із необхідних 75 тисяч комбайнів налічується 58 тисяч. Але з них тільки 4 тисячі нові, відповідають сучасним вимогам. Решта комбайнів відслужили по 15, а то й по цілих 35 років. Яка вже їхня результативність?! От і не дораховуємось щорічно на полях до 10 мільйонів тонн зерна. У грошовому еквіваленті державному бюджету це виливається у кругленьку копієчку – приблизно 3 мільярда гривень.

Нові комбайни закуповуються останніми роками переважно за межами України. І витрачається на це теж майже три з половиною мільярди гривень. При тому, що лише третина коштів припадає на нові машини, решта – це комбайни, які вже були у використанні.

Без державного втручання у розв’язання проблем такої стратегічної галузі як сільське господарство, безсумнівно, не обійтися. Свідченням того є і весь світовий економічний досвід. Держава, зокрема, мусить спрямувати зусилля на створення умов для виробництва комбайнів на території України. Наша держава повинна мати свою виробничу базу в агросфері. Сприяли би  цьому  відповідні ключові рішення, такі, наприклад, як: можливість виробників сільгоспмашин закуповувати необхідні імпортні комплектуючі по кооперації, звільнення на кілька років від сплати податків, зняття мита на ввіз комплектуючих. Такі кроки допоможуть розвиткові машинобудування на території України і створенню власного вітчизняного комбайна.

Фахівці знають, що в Україні сьогодні вже є підготовлені проекти випуску моделей комбайнів, оптимальних саме для українських умов. Але потрібно вирішити питання їхнього фінансування, просування на ринок, закупівлі, скажімо, за вигідними для держави і аграріїв умовами фінансового лізингу. Почавши таке виробництво, упродовж 5-10 років є шанс кардинально змінити ситуацію.

Але процес оновлення техніки має бути постійний. І йдеться не про один завод, а про кілька підприємств, які б працювали на виготовлення універсальних машин. Я вважаю, повинно бути кілька видів комбайнів, які мають вироблятися в Україні. Створення в Україні спільних підприємств із провідними імпортними виробниками – дуже важливе завдання. Комбайн – це не простий механізм, а надто складна машина, машинобудівники мене зрозуміють. І тому в сьогоднішніх умовах вигідніше наголосити на створенні спільних підприємств, де поряд із запозиченнями паралельно застосовуватимемо і частину власних напрацювань. У рамках такої кооперації Україна отримає додаткові робочі місця, кошти до бюджету і т.п.

Ми свого часу, захищаючи власного товаровиробника в галузі  сільськогосподарського машинобудування, внесли норму про не менш як 50-відсоткову частку вітчизняних комплектуючих у спільних виробництвах. Ця норма сьогодні трактується по-різному. Вважається, що 50% – це комплектуючі як фізичні одиниці. Але при цьому не враховано структуру фактичних витрат підприємства-виробника. Сьогодні внутрішньозаводські, внутрішньоцехові витрати – зарплата, нарахування, електроенергія, вода і т. ін. – теж повинні увійти у вартість готового комбайна як частка вітчизняного виробника. Все має бути враховано. Треба рахувати 50% від всіх витрат, які йдуть на виготовлення комбайна.

Дуже важливо використовувати у фізичних одиницях 50% українських комплектуючих. Але треба при цьому мати на увазі, що в такому разі самі забезпечуємо майже 80% вартості комбайна. Держава повинна враховувати таку ситуацію і відповідно сприяти  виробнику, забезпечувати йому певні можливості. А значить –  прийняти відповідні рішення, які б відтермінували ті чи інші дії, пов’язані з податками, з комплектуючими. Треба дати можливість виробництву розвернутися. Це й буде основою для створення власного комбайну.

Наприкінці 80-х, початку 90-х, було докладено чимало зусиль, щоб отримати свій вітчизняний комбайн «Славутич». Так, він був недостатньо сильним технічно і не дотягував технологічно. Але треба було тоді дати можливість виробникам його вдосконалити. І  на сьогодні б вже мали сучасний український комбайн. Потужні універсальні машини створюються роками і за належної державної підтримки. На жаль, цього не було зроблено. І  завод не зміг набути такого технологічного рівня, не отримав потрібного технічного забезпечення, хоча можливості для цього були. Тому сьогодні починати створення українського комбайна треба практично заново.

Знаю, що сьогодні уряд працює над такою проблемою. Є розуміння, що підприємству, яке буде займатися виготовленням українського комбайна, держава сприятиме. Тому маю оптимізм з цього приводу. Неважливо при цьому, з якою відомою маркою ми працюватимемо в кооперації. Комплектацію можна купляти в будь-якій країні. Зрозуміло, що в сучасних економічних умовах і за сучасного розвитку ринку виготовляти стовідсотково український продукт нереально. Сьогодні, щоби досягнути якості кінцевого продукту, отримати справді конкурентоздатний комбайн, мусимо йти на спільне виробництво.

Змінився і сучасний механізатор: він вже не хоче ходити брудним біля комбайну, по декілька годин  його ремонтувати, потерпати через незручність на робочому місці і т.п. Він хоче комфорту, як на імпортному комбайні. І ми мусимо забезпечити виробництво саме такої техніки, яка відповідає вищим параметрам якості та вимогам сучасного ринку. Згоден, на це потрібен час. Але чим швидше ми почнемо, тим швидше будемо мати свій комбайн в Україні.

Допоможуть лізингові програми

Намагаючись забезпечити технікою агровиробників, держава, зокрема, використовує і лізингові програми, працює  через держоператора лізингових проектів – компанію «Украгролізинг». Вона створена  1997 року саме для того, щоби поєднати інтереси виробника техніки і споживача, тобто сільськогосподарського товаровиробника. За логікою речей, ця компанія на сьогодні мала б охоплювати хоча б 40% ринку. Натомість її частка значно менша.

«Украгролізинг» закуповує техніку і реалізує її за рахунок коштів держави. Тобто інвестором виступає держава. Кожного року обсяги фінансування є різними, з огляду на можливості бюджету. Нинішнього року, враховуючи певне завантаження в бюджеті через Євро-2012, державне лізингове фінансування порівняно невелике. Компанія практично працює за рахунок повернення коштів. Зрозуміло, можливості не використовуються на повну потужність, а отже потреби селян не задовольняються сповна.

Сьогодні, якщо говорити в принципі про вигідність лізингових операцій, то кращу форму навряд чи й вигадаєш. У світі величезні суми працюють в обороті  лізингових програм і всі ними задоволені. Цей механізм успішно прижився і в Україні. Просто йому треба знайти правильні шляхи для розвитку. Це дуже вигідна форма інвестування не тільки для держави, але й безпосередньо для обох товаровиробників – як машинобудівників, так і селян. Виробник машини одразу отримує повну вартість за свою роботу, а товаровиробник, який використовує цю машину, сплачує лізингові платежі за вигідним графіком, вигідним першим внеском і помірними відсотками. Щоби підтримати лізингові проекти,  «Украгролізингу» потрібна можливість знайти ще й додаткові форми наповнення бюджету. Я думаю, що наступного року бюджетне наповнення буде більшим. Будемо сподіватися, що компанія працюватиме, розвиватиметься, як робить це вже упродовж 12 років. А відтак – агровиробник отримує таку необхідну для нього якісну техніку.

Василь Шпак,

народний депутат фракції Народної Партії

у Верховній Раді України