В останню неділю червня в Україні відзначають День молоді. Лише раз на рік держава згадує про проблеми української молоді та вкотре обіцяє вирішити їх. Нині молоді люди не сподіваються на милість держави, вони змушені самотужки боротися із труднощами на шляху до самостійного та дорослого життя.

На сьогодні в Україні досить складно здобути якісну вищу освіту, адже щоб вступити до вищого навчального закладу на бюджет за сучасними суспільними нормами молода людина повинна бути сиротою, інвалідом чи їй має просто поталанити. Оскільки кожного року кількість бюджетних місць скорочується, то абітурієнти змушені вступати на контрактну форму навчання. Виникає проблема високої вартості навчання у вишах за контрактом, що вимірюються тисячами. Не всі абітурієнти та їхні батьки мають можливість сплачувати за навчання.

В Україні подекуди існує практика, коли за навчання може сплачувати підприємство чи установа, де майбутній спеціаліст повинен буде пропрацювати певний час. Але ця система не відпрацьована, а в умовах сучасної кризи та нестабільності навіть ті підприємства, які сплачували за навчання своїх майбутніх спеціалістів, перестали робити це через брак коштів. Крім того, сьогодні вища освіта набула комерційного характеру і керівництво вишів більше переймається кількістю студентів, а не якістю освіти.

Щоб вирішити питання здобуття якісної освіти молоддю, варто на державному рівні розробити відповідні заходи, створити законодавчо обумовлений процес, який забезпечив би підприємства кваліфікованими працівниками, випускників шкіл – вищою освітою, а молодих спеціалістів – роботою. Крім того, необхідно встановити жорсткий контроль за вишами, які, на думку роботодавців, надають неякісну освіту.

У сучасних умовах молодь, яка закінчила навчальні заклади все частіше відчуває себе непотрібної на ринку праці. В Україні немає ефективного законодавчо закріпленого механізму, який би гарантував молодим спеціалістам перше робоче місце. Відсутність вільних робочих місць і роботи за спеціальністю призводять до невпевненості молоді в завтрашньому дні.

На сьогодні проблема безробіття молоді є однією з найактуальніших. Роботодавці часто висувають умови працевлаштування, яким молоді спеціалісти не можуть відповідати, адже працедавцям потрібні досвідчені працівники, а досвіду роботи у молоді, яка тільки-но закінчила навчальний заклад, ще немає. Вищі навчальні заклади наразі не гарантують своїм випускникам можливість працевлаштування після закінчення навчання. Крім того, на сьогодні український ринок праці перенасичений юристами, економістами, менеджерами та подібними фахівцями. За період навчання молоді тенденції на ринку праці швидко змінюються, тому молодь, яка обрала ці спеціальності, після закінчення навчального закладу змушена масово перекваліфіковуватися.

На державному рівні необхідно вжити певних заходів, щоб гарантувати молодим спеціалістам можливість працевлаштування без досвіду роботи. Наприклад, мотивувати роботодавців надавати робочі місця випускникам і студентам вишів. Ця система повинна мати двосторонній характер, який буде базуватися на взаємовигідній співпраці влади та роботодавців. Мотивацією може бути надання податкових пільг. Крім цього, держава має виконувати задекларовані у молодіжному законодавстві гарантії, приймати та реалізовувати регіональні молодіжні програми. Таким чином, сама реалізація ефективної молодіжної політики можлива лише завдяки співпраці між державою, роботодавцями, навчальними закладами і самою молоддю.

Не маючи можливості використати свій потенціал на батьківщині, молоді спеціалісти все частіше замислюються про виїзд за кордон, де є постійний попит на робочу силу. Сьогодні Україна посідає четверте місце у світі за кількістю трудових мігрантів, і ці люди за першої можливості залишаються назавжди за кордоном.

Варто відзначити, що сьогодні вік трудових мігрантів значно помолодшав, адже якщо 5–7 років тому вік українського мігранта становив у середньому 40–45 років, то сьогодні – до 30 років, здебільшого це люди з вищою освітою, технічних спеціальностей. Із них 90% мігрантів становлять студенти, які вивчають IT-технології. Також за кордоном користуються попитом лікарі, будівельники, металурги та зварювальники.

Маючи трудовий потенціал та бажання отримати гідну оплату праці, молоді люди, навіть без вищої освіти, намагаються реалізуватися на теренах інших держав. Українці погоджуються на будь-яку роботу. За даними Міжнародної організації з міграції, 54% українських мігрантів працюють у галузі будівництва, 17% – у сфері домашнього догляду, по 9% – у сільськогосподарському секторі та торгівлі, ще 6% – у промисловості та 5% займаються іншими видами робіт. Українці залишають на батьківщині родини та дітей, змушені працювати по 12 годин на добу, жити у жахливих умовах, терпіти приниження, щоб заробити гроші. Багато молодих мігрантів мають бажання та надію залишитися за кордоном на постійне проживання.

Відтік молоді з України у майбутньому матиме негативні наслідки для держави. Уже сьогодні бракує професійних та інтелектуальних людей майже в усіх галузях. Водночас саме ці люди не можуть себе реалізувати на батьківщині, знайти гідну роботу, щоб поліпшити матеріальний стан сім’ї, вони почуваються непотрібними.

  Щоб у майбутньому Україна не відчувала серйозного браку висококваліфікованих спеціалістів, важливою складовою діяльності держави повинно стати стимулювання повернення молоді на батьківщину. Для цього потрібно розробляти і втілювати в життя програми створення нових робочих місць для молодих спеціалістів із досвідом роботи та без нього, розвитку малого бізнесу, особливо в тих регіонах, де спостерігаються інтенсивні трудові міграції за кордон.

Сьогодні більш розвинені країни починають залучати освічені та перспективні кадри не тільки з України, а й з інших країн. Тому, щоб зберегти свій кадровий потенціал, Україні варто вивчити та запровадити досвід наших сусідів у вирішенні цього питання. Наприклад, у Польщі є „карта поляка”. Її власник має право легально працювати на території країни, займатися підприємницькою діяльністю, безкоштовно здобувати освіту. У Росії – це програма повернення росіян на батьківщину, у США та Канаді – грін-кард, в Європі – блу-кард.

Житлова проблема – одна з найважливіших для молодих людей, які створюють свої сім’ї. Поява такої проблеми зумовлена скороченням житлового будівництва, згортанням практики надання безкоштовного житла державою та високими цінами на житло на вільному ринку нерухомості. Неможливість вирішити житлові проблеми змушує молоді сім’ї відтерміновувати народження дитини, а погані житлові умови та неможливість їх покращити не дає можливості батькам, попри їх бажання, мати більше однієї дитини. Це негативно позначається на демографічній ситуації в Україні.

Молодь при вирішенні житлового питання здебільшого сподівається на допомогу батьків та власні доходи, в основному за рахунок зростання заробітної плати. Сприяння держави у вирішенні цього питання молодь називає нереальним.

Теоретично у країні працює постанова Кабінету Міністрів України N1089 від 29 липня 2002 р. „Про затвердження Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки”. Так, у Державному бюджеті на 2012 рік було виділено кошти для реалізації механізмів державної підтримки забезпечення молоді житлом. Це передбачало можливість забезпечити житлом у 2012 році не менше 10% молодих сімей від їх загальної кількості у країні. Проте основний принцип законопроекту – це саме державна підтримка, а не забезпечення житлом. Так, держава не будує житло для передачі у власність, а допомагає дешевими і доступними кредитами, субсидіями чи надає можливість винаймати житло у відповідному житловому фонді. Та щоб отримати обіцяний кредит, за словами Прем’єр-міністра України, потрібно мати дохід 5-6 тисяч грн і приблизно 2 тис. грн. на місяць виплачувати внески за доступне житло. Проте для багатьох молодих людей такий рівень заробітної плати, як і власне житло, є недосяжною мрією. Крім того, за словами Прем’єр-міністра України, ця програма закінчується, а проблема забезпечення молоді навіть теоретично доступним житлом залишається відкритою.

Сьогодні українська молодь потребує забезпечення матеріальних потреб для свого розвитку та реалізації трудового й інтелектуального потенціалу. Також важливою є можливість працювати за спеціальністю з гідною оплатою праці. Більшість проблем молоді – це складові загальних потреб українського суспільства. Саме тому держава має звернути особливу увагу на їх вирішення, адже освічена молодь – це стратегічний ресурс країни, майбутнє нації. І сьогодні саме від діяльності держави залежить подальший розвиток цього суспільного прошарку та країни вцілому.

Наталія Куксенко