Чимало різних думок викликала остання пропозиція уряду запровадити дотацію на утримання телят. Стосується вона всіх, хто має у своєму домашньому господарстві худобу. Був час, коли держава виділяла різні допомоги як на її утримання, так і на надоєне молоко чи здане м’ясо. Однак жодній з них довго не вдалось протриматись.

"Чому?", - не раз запитував і я себе. Невже через бідність бюджету, у якому дуже часто не вистачає коштів якраз на щось найважливіше? А, може, через те, що запропоновані системи доплат, швидше за все, були просто не до кінця продумані. Звичайно, люди не відмовлялись від зайвої копійки, але навряд чи ці гроші можна було назвати справжнім стимулом для роботи.

В результаті ситуацію в тваринництві так і не вдалось стабілізувати. Навпаки, з року-в-рік кількість худоби зменшується. І в кожному районі це добре помітно.

Тепер хіба що люди старшого покоління ще добре пам’ятають, що практично у кожному колгоспі була ферма щонайменше на кілька сотень голів худоби. Знають, бо самі і трудились на цих фермах. Та навіть після їх масового знищення, люди у селах продовжували міцно триматись за свою корівчину. І це зрозуміло, адже вона завжди була годувальницею для сотень тисяч родин.

Наш хлів з худобою біля хати став ще й своєрідним "місцем роботи", бо чи не єдиним заробітком для безробітних селян залишається молоко і вирощене м’ясо. Та навіть попри це господарі все частіше позбуваються своєї живності. І знову це одвічне запитання – чому?

Та хто не знає відповіді на нього? Все більше зустрічаються села, де живуть переважно пенсіонери, а людям похилого віку вже не так просто тягнути на собі тяжке ярмо роботи. Та найгірше те, що навіть там, де є сильні молоді робочі руки, з тривогою помічають, що від худоби все менше прибутків, і все більше – збитків.

Здавалося б, нова дотація має виправити такий стан речей, матеріально зацікавивши людей у тому, щоб вони нарощували дійне стадо. Адже суть її полягає в тому, що кожен, хто виглядів теля від трьох до одинадцяти місяців, зможе отримати державну дотацію у розмірі 750 гривень. Напевно, урядовці думали, що сільський люд одразу кинеться на цю приманку, і стайні тріщатимуть від молодняку. Але подивімось на цифри. Як стверджує офіційна статистика, в Хмельницькій області населення утримує близько 150 тисяч корів. Так от говорять, що від них залишилось близько 14 тисяч телят. Біля чотирьох тисяч уже закупили великі ферми. А що залишилось?

Чому люди не спокусились на урядові дотації? Та кожен господар з легкістю підрахує, що за перші кілька місяців теля вип’є стільки молока, що якраз у ту дотацію і обійдеться. Але ж і годувати, і робити коло нього потім треба ще ледь не рік. І що з того? Здати на м’ясо? Чимало людей вже стикалось із проблемою, як мало платять заготовачі за кілограм живої ваги, тож не варто цілий рік мучитись біля тієї худоби, щоб потім на пару сотень більше взяти.

А про заробітки на молоці вже й говорити не доводиться. По-перше, коли ще з того теляти та й корова буде. А по-друге, про молочні заробітки добре знає кожен із вас. Скільки сіл не об’їздив, ще не знайшов родини, яка б на цьому розбагатіла.

То яким би мав бути вихід із цієї ситуації? Уже разом і з вченими, і з фахівцями з сільського господарства, і з багатьма простими селянами ми рахували не раз: не може літр молока коштувати менше 3,5 гривні. Це мінімальна ціна. Та вона повинна ще підвищуватися, залежно від якості – жирності, наявності білка, чистоти молока. Чомусь же платять молокозаводи власникам теперішніх ферм ціну аж до шести гривень за літр? То чого такі розцінки недоступні для селян?

Ось над чим мала би думати держава – як створити заготівельні пункти, як допомогти з організацію сільських об’єднань, як тримати жорстку закупівельну ціну… Звичайно, куди простіше видати раз на рік кілька сотень гривень і сказати: ось ми вас підтримали, а все решта – ваші проблеми. Але ж худобу потрібно нагодувати та подоїти кожного дня. І селяни хочуть мати якщо вже не офіційну зарплату, то хоча б заробіток від молока – стабільний. Є багато різних думок, як цього досягти. Тому запрошую під час сьогоднішніх зустрічей у селах Хмельниччини тих подолян, хто справді зацікавлений у тому, щоб і тваринництво розвивалось, і люди мали від цього зиск, висловити їх. Тільки дослухавшись до них, проаналізувавши і об’єднавши їх, можна виносити справді продумані, а головне – дієві державні рішення. І тільки так я, як депутат, працюватиму над новими аграрними законопроектами.

Василь ШПАК,

народний депутат України,

Хмельницька область