Прихильник мажоритарної системи виборів, Голова Народної Партії Володимир Литвин поведе народників до парламенту, тестуючи на рівень авторитетності в округах. Володимир Михайлович балотується до парламенту в 65 виборчому окрузі Житомирщини, його колега – народний депутат України Микола Рудченко – у 66. І ще 67 представників Народної Партії висунуто на з’їзді партії, що відбувся минулого вівторка в Києві. Серед кандидатів у народні депутати у мажоритарних округах інших регіонів України: Сергій Гриневецький, Микола Шершун, Василь Шпак, Валерій Баранов, Юрій Литвин, Микола Деркач.

У розмові з житомирськими журналістами, яка відбулась після з’їзду, Володимир Литвин обґрунтував особисту позицію щодо участі у виборах 2012 року та роз’яснив рішення керівних органів партії відносно відмови висувати список Народної Партії.

– Володимире Михайловичу, чому партія прийняла рішення про висування в мажоритарних округах, адже це непростий шлях, для перемоги мажоритарнику потрібно набрати в середньому 50 тисяч голосів?

– Ми це розуміємо і пішли на це свідомо. Особисто я не збираюсь ховатись за спинами в популярних артистів, спортсменів чи інших улюбленців публіки. Не секрет, що я міг би пройти до парламенту наступного скликання в тому чи іншому списку партії, яка має високий рейтинг. Такі пропозиції були. Але за моєю спиною роки праці на розбудову Народної Партії, яка на сьогодні в Україні налічує майже 300 тисяч осіб. Це люди, які вірять у нашу ідею, які за українських політичних реалій відчували на собі тиск і переслідування, адже після помаранчевих подій багатьох моїх соратників звільнили з роботи, багато хто досі не затребуваний, хоч має достатньо досвіду та знань. Цим людям пропонували роботу в обмін на зміну партійності, але вони не погодились, проявляючи відданість і принциповість. Така позиція заслуговує поваги.

У силу різних обставин, помилок, які було допущено, рейтинг Народної Партії невисокий. Одна з причин такого стану речей – відсутність у наших рядах тих, хто б її підтримував фінансово. Адже ні для кого не секрет, що за рейтинги потрібно платити. Їх спочатку нав’язують суспільству як будь-яку іншу рекламу, а далі виборець купує розрекламований продукт. Політична реклама – це дуже дороге задоволення.

Сьогодні для того, що висувати список у багатомандатному окрузі, потрібно внести заставу 2 мільйони гривень. Коли партія програє, заставу не повертають. Я вже не говорю про ту суму, яка потрібна на оплату роботи агітаторів, людей у комісіях тощо. У нас таких грошей немає. А шукати спонсора, який у подальшому буде нав’язувати правила гри, кому це потрібно? Ми на це не пішли. Є можливість балотуватись в округах – ми зробили на це ставку. 69 осіб від партії висунуто на з’їзді, і ще 10 наших колег, членів партії, будуть іти самовисуванням.

– Ви маєте впевненість, що народників підтримають в округах!

– А для чого взагалі щось робити, коли не маєш впевненості. На місцевих виборах 2010 року, які проходили за змішаною системою, наша партія здобула хороші результати. Якщо взяти Житомирщину, з 11 тисяч депутатів, обраних до рад різних рівнів, 3 тисячі – це представники нашої партії. За результатом – це друге місце. Нас випередила тільки партія влади. І це при тому, що у нас не було широкої рекламної кампанії, агітаційної продукції, наші люди не роздавали пайків і грошей. Спробували чесно помірятись силами – і перемогли.

– Як ви ставитесь до того, що троє людей із  партії ідуть на вибори у списку іншої політичної сили?

– Нормально ставлюсь. З цією політичною силою ми в коаліції, у нас була попередня домовленість щодо цих виборів про об’єднання зусиль. У результаті перемовин було прийнято рішення не зливатись, як це сталось з «Сильною Україною», а йти окремо. Нашим людям запропонували місця в списку – вони погодились. Це їхнє право.

– Але ж  вам теж пропонували місце в списку, чому не пішли, це ж легше, ніж виборювати мандат у окрузі?

– Якщо я зараз говоритиму про моральний обов’язок, про совість і сором, завтра Литвина звучатимуть у пафосності і самопіарі. Я вже говорив, за моєю спиною 300 тисяч народників, на моїй рідній Житомирщині – 29 тисяч. Одна справа бути просто членом партії і піти працювати в іншу команду, а інша справа – бути головою партії, коли ти несеш відповідальність, а тому – без варіантів, я обиратимусь в окрузі.

Олігархи нас не підтримують, бо ми не прибутковий проект, а та підтримка людей, що є, надихає працювати  і чекати кращих часів. І щоб там хто не говорив, про здачу позицій, про те, що Народної Партії вже немає… Є, друзі, є і буде. Не дочекаєтесь!

– Сьогодні звучить багато критики на вашу адресу і щодо ведення виборчої кампанії в окрузі, і щодо мовного закону, який ви підписали. Чому нічого не аргументуєте, не відбиваєтесь від нападів преси і опонентів?

– Для чого? Виправдовується той, хто виннний. Думаючі люди зроблять правильні висновки, я переконаний.

Хочете аргументів – ось вам аргумент: у парламент нинішнього скликання люди обрали 228 представників нинішньої так званої опозиції. Це більшість? Скажіть, де сьогодні ця більшість? У яких партіях, фракціях, групах? Чому суспільство, преса не ставить цих питань Яценюку, іншим представникам опозиційних сил: так хто ж здав національні інтереси України, хто не відстояв соціальні закони, мовний закон? Де ті люди, на яких виборці покладали надії і сподівання? Риторичне запитання? І інше риторичне запитання – чому у тих, хто здавав, і вже неодноразово обіцяв і нічого не виконав, сьогодні такий високий рейтинг? Чи чесно з їхнього боку використовувати в агітації бренд «Батьківщина» і обличчя лідера цієї партії, яка в силу обставин, це всі знають, не може бути зареєстрованою ЦВК? Чому про це всі мовчать?

А щодо мовного закону, я свою позицію озвучив. В Україні є і має бути одна державна мова – українська. Але є законодавчий орган, більшість представників якого проголосували за вказаний законопроект. Є процедура, якої я не маю права порушувати, бо маю на своїй посаді більше обов’язків, ніж прав: депутати підтримали, наступний крок – спікер підписує і надсилає на підпис Президенту. Я не остання інстанція. Власне, є ще Конституційний Суд, є Гарант  Конституції, останнє слово за ним, і, я впевнений, він прийме розумне рішення.

Потрібно не шукати винних, а шукати шляхи виходу з ситуації. У зв’язку з цим я звернувся до Президента України, висловивши занепокоєння з приводу очевидних правових недоліків і наслідків цього закону. Адже введення його в дію може призвести до збурення у суспільстві, розмивання правового статусу державної мови.

Я не знімаю з себе відповідальності за те, як голосувався закон.  Литвин виявився крайнім. Так часто було в моєму житті і в кар’єрі – хтось має нести відповідальність за непопулярні рішення, до когось більш прискіпливе ставлення преси і суспільства. Історія розсудить і дасть свої оцінки.

– Щодо ваших поїздок на малу Батьківщину та ведення виборчої кампанії?

– Доки я не зареєстрований кандидатом у народні депутати, ні про яку виборчу кампанію мова не може йти. Я обраний людьми і маю моральне право і обов’язок допомагати, якщо є така змога. А змога є в кожного народного депутата, у нас у всіх однакові права і можливості, а бажання їхати до людей, вислуховувати їхні нарікання, прохання, мало в кого є. З добрим же до народного обранця не йдуть, а лише з бідами, з проблемами. Їхати з порожніми руками і обіцяти, що завтра – може, а через тиждень уже точно допоможу… Так потрібно робити, чи що? Гарантую і присягаюсь: їздив, їжджу, і буду їздити. Допомагав, допомагаю і буду допомагати, які б мені хто оцінки не давав. Для всіх добрий не будеш, усіх не обігрієш і не ощасливиш. Тому у парламенті не один депутат, і не десять, нехай кожен з 450 зробить для людей хоч десяту частину того, що обіцяв, і все в нашій країні буде нормально.

Записала Алла Яковенко

(Житомирська обл.)